Звати мене Юрій. Хочу поділитися своєю історією про те, як змінилося моє життя декілька місяців тому.
Спочатку у мене все було чудово: я одружився, у мене був маленький син Віктор. А потім дізнався, що моя дружина зраджує мені. Ми розлучилися. Вітя залишився зі мною. Моя колишня вийшла заміж, а її чоловіку не потрібний був мій син.
Одного вечора я вклав Вітю спати, а сам побіг до магазину за порошком. Треба було терміново випрати сину речі у садочок, а порошок скінчився.
Погода була жахлива: на вулиці було холодно, крапав дощ. Я помітив біля сусіднього будинку стареньку жіночку. Вона сиділа на лавочці, а поруч стояла валіза. Жінка плакала і трусилася від холоду. Я не міг байдуже пройти. Підійшов та запитав, чи не потрібна їй моя допомога.
Вона почала ще дужче плакати. Я ледве зміг розчути її слова:
– Мене щойно вигнала з дому рідна донька!
Я запросив жінку до себе. Вона була таких років, як і моя мати. Тільки моя мама померла минулого року. Мені було дуже шкода її. Я укрив її теплим простирадлом. Налив гарячого чаю, розігрів вечерю і нагодував.
Її звали Олександра Петрівна. Коли вона відігрілася, то розповіла мені про те, що з нею трапилося:
– У мене є донька доросла уже. Віра її зовуть. Виховувала її сама. Чоловік після ліквідації на Чорнобильській станції захворів. А через три роки помер. Залишилися ми з нею удвох. Я всю душу вкладала у свою доньку. Собі відмовляла, аби тільки їй добре було. А Віра егоїсткою, виявляється, росла. Вона не цінила навіть того, що я робила для неї. Куплю їй суконьку – якщо Вірі не подобається вона, то може й на шматки порізати. А я ж старалася, щоб у неї було усе, щоб вона була не гірше інших дітей. Коли Віра виросла, працювати не хотіла. Пропадала тижнями десь. А я її шукала. Пиячить почала вона. Навіть речі почала з дому виносити. А сьогодні привела якогось п’яного чоловіка. Сказала, що він буде жити у нашій квартирі. Їм місця мало, тому Віра кричала, щоб я забиралася геть…- Олександра Петрівна знову плакати почала.
У Олександри Петрівни була також дача за містом. Та у ній було холодно, бо не було опалення. Жінка збиралася їхати жити туди. Родичів більше у старенької не було.
Я замислився над цією історією і запропонував жіночці залишатися у мене. А що? Буде мені з Вітею допомагати. Коли зможе – їсти приготує, сина до садочка відведе. І мені легше буде, і вона не буде мерзнути там, на своїй дачі. Вільна кімната у мене була. Та, у якій мама колись жила.
Олександра Петрівна погодилася на мою пропозицію. Вона була дуже хорошою жінкою. Маму мені замінила. Віктор її просто обожнював і називав своєю бабусею.
Коли потепліло, ми з Олександрою Петрівною та сином поїхали на її дачу. Як же гарно там було! Річка, ліс – усе поруч. Чисте соснове повітря! Яка краса! Вітя залишився з Олександрою Петрівною там на літо. А я приїжджав на вихідних, бо у мене була робота.
А потім взяв відпустку і поїхав туди, бо там теж накопилося багато справ. І викосити треба було широке подвір’я і з городом допомогти Олександрі Петрівні. Таки ж для нас старається, щоб ми не купували овочі на базарі, а їли домашнє.
У селі я познайомився з чарівною жіночкою Олесею. Вона частенько приходила до нас і допомагала. Разом з сином ми ходили з нею до лісу, купалися у річці. Я був дуже щасливим! Ця жінка мені подобалася страшенно.
Одного разу до нас заявилася дочка Олександри Петрівни. Вона влаштувала справжній скандал, кричала, що дача по праву їй належить:
– Що хочете цей будинок собі відсудити? А нічого не вийде, бо я – єдина спадкоємиця!
Аж тут вийшла Олеся, яка допомагала Олександрі Петрівні пекти пиріжки:
– Жіночко, що ви тут скандал у нашому дворі влаштували? Ми давно з чоловіком цей будинок відкупили. Тепер він наш.
Віра, дочка Олександри Петрівни, була шокована. Але що їй було робити? Вона опустила голову і пішла геть. А її мати не вийшла до неї.
А я замислився. Олеся назвала мене своїм чоловіком! Вона хороша жінка, Вітя любить її. У той же вечір я запропонував їй одружитися. І вона мені не відмовила. Ось так я знайшов щастя, просто допомігши іншій людині.
