Я часто подорожую потягом. Точніше не подорожую, а їжджу по робочих питаннях. Маю різні справи інколи у найвіддаленіших куточках нашої країни. Доводиться за ніч долати біля тисячі кілометрів.
За останні кілька років я такого в потягах надивилася, що у здоровій голові не вкладається, що можуть такі люди бути. Бачила і жінок, які шукають на свою голову мимолітні інтрижки на ніч в потязі, і неадекватних незнайомців, які кулаками вирішують наменші спори і багато чого іншого.
Останнього разу, як я їхала з Києва в Івано-Франківськ – сама мала бажання добряче відлупцювати одну мадам. Та жінка увійшла до мого купе посеред ночі з двома маленькими дітьми. Вони наче і не шуміли, але спати не давали.
Спочатку вона розклала гостину і наповнила смердючим запахом наше купе. Шаруділи різними пакетами. Потім почала роздягати себе і дітей, от не розумію чи вони не знають про особисту гігєну і прання речей, чи що. Він них так смерділо потом, що й передати важко.
Я на своїй другій полці намагалася не задихнутися. Вранці я помітила, що мого рушника нема. Виявляється вони всі вмилися і витерлися своїми рушниками, а моїм вирішили протерти стіл від їжі і своє взуття. Дурдом. А запитати дозволу чи хоча б включити голову і зрозуміти, що я не матиму чим витерти руки.
До того всього ці нахаби ще й замовили собі безкоштовний чай на моє посадкове місце і з’їли мою шоколадку, яку я залишила на столику з вечора. Величезну шоколадку, яку я навіть не розпакувала.
От через таких людей, яких важко назвати істотами розумними не хочеться взагалі їздити в потязі. Наступні кілька відряджень я провела за кермом свого авто. Втомилася сильно, але їхала в спокої, гарній компанії сама з собою і без нахабних смердючих попутників.
