Всі у дворі знали цього дiдуcя, який о 6 ранку вмикав гучну музику та виходив на балкон пoкypuти cuгapи. Та одного ранку нiхто нe бaчив і нe чув Петра Миколайовича. Що ж могло cтaтиcя?

Петро Миколайович був звичайним дiдуceм, йому було 85 років. Але сусіди знали його як дуже оригінального cтapoгo. Адже не кожен в його віці починає свій ранок з гучної музики, чашечки кави та cuгapи. Але не лише сусіди, а й всі мешканці, що живуть в цьому дворі, вже звикли слухати класику о 6 ранку – таким було його вподобання.

І байдуже, чи це будній день, чи вихідний. Тільки на годиннику показало 6 ранку, одразу вмикалась гучна музика, і на балконі з’являвся він із запаленою сигарою в одній руці й чашечкою запашної кави в іншій. Коли сусіди не витримували та запитували його, чи це коли-небудь припиниться, він посміхався і спокійно бажав доброго ранку.

Дідусь вже давно жив в цьому будинку, і всі сусіди чудово його знали. Та раніше він так не поводився. Все змінив його серцевий напад. Коли він втратив дружину 5 років тому, то сильно сумував за нею. В той час він майже не виходив з дому, і сусіди рідко бачили його. Але рік тому в нього був серцевий напад. І після нього Петро Миколайович зрозумів, що його життя може в будь-який момент обірватись. Він вирішив знаходити щось приємне для себе щодня.

Окрім цих ранкових звичок, він дуже любив ходити в парк до озера. В нього там було навіть улюблене місце – лавочка під кленом. Але цього дня його місце зайняла дівчина з коляскою.

– Вибачте, але це моє місце! – сказав Петро Миколайович.

Дівчина здригнулась – вона не помітила, як до неї підійшов дідусь. Вона вибачилась, встала і збиралась йти. Побачивши сльози на її очах, дідусь запитав, що сталось, і вона поділилась своїм горем.

– Я виховую доньку сама, без чоловіка. Жила з мамою і вітчимом. Але кілька днів тому вона померла, і її чоловік просто вигнав мене, бо втомився, що в його домі постійно плаче дитина. Тепер не знаю, як нам бути далі.

Петро Миколайович заспокоїв її і, недовго думаючи, запросив до себе додому. Показавши дівчині квартиру, він запропонував їй пожити в нього. Адже одна кімната все одно стоїть порожньою. Дівчина відмовлялась, тому що їй було незручно. Але дідусь заспокоїв, що своїх дітей в нього з дружиною не було. А тут не лише донька, а ще й онучка з’являться. Буде тепер, про кого йому піклуватись. Після цих слів дівчина все-таки погодилась.

Коли наступного ранку сусіди прокинулись не від гучної музики, вони занепокоїлись. Жінка, що жила напроти Петра Миколайовича, запитувала всіх, чи хтось бачив дідуся сьогодні. Піднявши весь двір на вуха, сусідка пішла до нього. Та коли він відчинив їй двері, вона заспокоїлась.

– Ви можете не галасувати так рано? Буду вам дуже вдячним. В мене ж діти сплять! – прошепотів Петро Миколайович і тихо зачинив двері.

З того дня ніколи не було чутно гучної музики з його вікон. І з сигарою на балконі його більше не бачили. Так раптово він знайшов своє щастя і вже не був самотнім. Адже раніше він шукав радісні моменти в кожному дні, а справжнє щастя знайшло його саме. Головне вірити в краще!