Його мама була всьому голова, а я лише входила у їхню родину маленькими кроками!

З Вовою ми почали зустрічатися зі шкільної парти та чомусь обоє вирішили, що ми готові до серйозного подружнього життя й відтягувати його на потім немає сенсу. Одружилися ми, коли нам було по 18 років, і тоді я ще не усвідомлювала, скільки обов’язків повинна виконувати. Не розуміла, що одяг сам по собі попраним не стає, а борщ не вариться, скажемо так – жила в ілюзіях. А коли з часом хотіла навчитися готувати щось смачне й здивувати свого чоловіка, то все більше розчаровувалась у собі.

Його мама буда всьому голова, а я лише входила у їхню родину маленькими кроками! Ірина Василівна вміла прекрасно готувати, її город був завжди у чистоті, і я вже мовчу про те, що знайомі часто замовляли у неї торти, хоча вона ніколи не займалась цим професійно. Супроти неї я була зовсім зеленою, адже лише знала, як картоплю обібрати та бутерброди зробити. Тому свекруха вирішила організувати мені навчання по становленню господинею. Вона навчала мене, допомагала, сама готувала щось складне, а я під її керуванням щось простіше.

Ніколи від неї я не чула поганих слів, хоч інколи й сама розуміла, що у мене нічого не виходить. Вона завжди буда поруч, давала поради, і я цінувала це, як ніколи.

Одного разу я вирішила, що готова до приготування пельменів самостійно, раніше я вже готувала їх під наглядом свекрухи. Тісто у мене вдалось, м’ясо теж, але от я забула додати муки на дощечки та мої пельмені просто почали розлазитися у воді.

Я швиденько покликала свекруху. Вона ніяк мені не дорікала за зіпсовані продукти, а швидко визначила помилку і виправила наступну порцію, тому без вечері чоловік не залишився.

У 19 у нас народився син, і у мене так багато часу йшло на його догляд, що я майже не з’являлась на кухні. А коли часом з’являлась з бажанням приготувати щось смачне, то у мене все йшло шкереберть. Або забуду про нього, і щось підгорить, або не додам щось…

Однак я не полишала спроб вчитися, як тільки у мене випадала така можливість. Мені хотілось бути схожою на свекруху, щоб всі постійно хвалили мої страви. Вона спостерігала за мною мовчки, без жодного докору та поганого слова.

Протягом десяти років вона допомагала мені, навчала, направляла у правильне річище. Я завжди хвилювалась, що цього разу вона не витримає і таки зірветься за зіпсовані продукти, але вона знову допомагала мені.

З часом ми з чоловіком купили власну квартиру, і тепер уже я у ній була господинею. До того ж вмілою, я приймала гостей з цілим столом смачних страв, мій чоловік йшов на роботу зі смачним обідом.

Мої та його батьки також часто у нас гостюють і постійно вихваляють мої здібності. А свекруха недавно сказала, що тепер перенаправлятиме своїх клієнтів по тортах до мене, бо я вже догнала її, а скоро і пережену.

Я дуже вдячна свекрусі, що допомогла мені стати хорошою господинею та дружиною і ніколи нічим не дорікнула. Думаю, якби у кожного така була, то сімей, що розлучалися, стало б вдвічі менше!