Його ще навіть не nо0x0вaлu, а родичі вже пepecварuлися за cпадoк. Хтось навіть Bкpaв набір столового срібла

Мій чоловік був доволі заможною людиною. Пів року тому в нього дiaгнoстували зл0якісну пyxлину. І з того моменту почалася вся ця кaтaвacія.

За тринадцять років життя я ніколи не знайомилася з такою кількістю родичів. Кожного дня до нас хтось телефонував, писав, приходили листи або навіть заявлявся й гості та співчували мені й жаліли чоловіка. Двоюрідні, троюрідні, скількисьтамюрідні брати й сестри зі своїми дітьми, які за їхніми словами так любили свого дядька. Кожного дня про нього питали. А діти, які приходили незрозумілими очима дивилися навколо. Вони вперше житті дізнавалися, що це таке підлабузництво. Далі пішли далекі дядьки та тітоньки, також зі своїми нащадками. Дійшло до того, що родичі почали приїжджати з іншої частини країни та навіть з-за кордону й залишалися в нас жити.

Чоловік та я довго не могли цього терпіти. Йому й так було важко, а тут ще цілий балаган. Ми зібрали речі та поїхали відпочивати. Він сказав, що хоче лише зі мною провести свої останні хвилини. Так і сталося.

Коли я залишилася сама, то побачила справжній жах. Його так сказати «родичі» вже навіть забулися про те, що його тіло й досі лежало у сусідній кімнаті. А в будинку вже почалися сварки через спадок. Не знаю чому, але вони вирішили, що всі щось отримають. Вони вважали, що якщо чоловік був багатим, то неодмінно озолотить кожного. Одна я знала, що він все майно залишив мені та дочці, яка в цей момент летіла з навчання додому.

Пройшли всі церемонії. Я попрощалася з чоловіком. Такого спектаклю давно не бачили на кладовищі. «Родичі» не знали куди себе подіти від горя. А самі тільки й чекали, коли ж настане момент читання заповіту. В той момент я не звертала на них уваги. Мені було сумно та одиноко серед їхнього натовпу.

Та бачили б ви, що почалося в будинку, коли адвокат мого чоловіка оголосив, що все майно переходить мені та дочці. Він навіть спеціально голосно прочитав суму грошей. Погляди людей, які ще кілька годин тому так мені співчували та жаліли, перетворили на вовчі. Вони буквально готові були накинутися на мене. До вечора я всіх розігнала. А коли через тиждень почала прибирати у будинку, то помітила, що не вистачає багатьох речей. Столового срібла, костюмів чоловіка, його взуття, навіть мобільний телефон десь зник.

Ось таких «родичів» мав мій чоловік. Справжня Мамаєва орда.