Ми познайомилися одного осіннього вечора. Ростислав виглядав прекрасним молодим хлопцем. Мені навіть на секунду здалося, що такий красень точно на мене не зверне уваги.
Після кількох побачень ми здружилися. У нас розпочалися романтичні стосунки. Про Ростислава я знала зовсім не багато. Лише те, що навчання в університеті було не для нього. Він не довчився.
Працював графічним дизайнером, а перед тим завершив якісь курси. Він був і добрий, і уважний. Та й любив мене. Принаймні мені так здавалося.
Я вирішила познайомити його з своєю родиною. От тільки після знайомства моя бабуся сказала, що щось в ньому не так. І наче не дурний, красивий, але не те.
Він здався моїй бабусі таким, що сидітиме в мене на шиї. Я в це звичайно ж не повірила. Та й у кафе він завжди оплачував, а я і так не мала роботи. Інколи якісь замовлення на фрілансі та й усе. Самі бачите, яка зараз ситуація.
За три місяці наших зустрічань Ростислав повідомив мені сумну звістку, що у його компанії скорочення. Ну нічого страшного, подумала я. Він досвід роботи має, а схожих вакансій є багато.
Пошуки роботи не давали жодного результату. Ростислав сумував. Та й причина була набагато серйозніша. Він придбав автомобіль в кредит, який потрібно було оплачувати.
Так минуло ще півроку. Весь цей час я допомагала Ростиславу і оплачувала за нього кредит. Тих скромних грошей, які я могла заробити якраз і вистачало на мінімальний платіж.
Я ж то думала, що він розуміє мою доброту і старання. А він лише кричав на мене і ставив претензії. Почав мене страшено ревнувати. Під контролем була і я, і мій телефон, і дзвінки, і повідомлення.
Так не може бути у стосунках. Я терпіла, все чекала, що він знайде роботу і все налагодиться. Я навіть влаштувалася на роботу офіціанткою, щоб йому допомагати.
А ставало все гірше і гірше. Ростислав просто висів на моїй шиї, ще й тріпав мені нерви. Жодного слова вдячності, лише претензії. Якщо подумати – я б могла за зароблені кошти собі щось купити.
Лиш я починаю з ним розмову, що він може піти на роботу за іншим напрямком, навіть тим самим офіціантом – він і слухати не хоче. При першому ж натяку на розставання – виливає на мене стільки бруду, що аж руки опускаються. Наче він мені був потрібний лише з роботою. Я справді не знаю, як мені жити далі і поради не маю в кого запитати….
