Ірина poзгнiвaлacь на чоловіка, коли дізналась від сестри про нову кoxaнку Степана, і заріклась повертатись додому

Степан  почав хвилюватись, чому дружина не телефонує йому, тож вирішив першим вийти на зв’язок. Після того, як розповів про вичерпання коштів, дружина різко відповіла, що подає на розлучення. Ірина розгнівалась на чоловіка, коли дізналась від сестри про нову коханку Степана, і заріклась повертатись додому.

Ірина завжди була надто скромною та сором’язливою дівчиною, усі навколо поважали та любили її. Майбутній чоловік був повною її протилежністю, саме тому і мав успіх у протилежної статі. Та, незважаючи на достатній вибір, Степан обрав собі саме тихеньку Ірину.

Одразу після заручин молоді влаштували скромне святкування весілля лише для близької родини. Потім друзі Ірини розповідатимуть, що однокласниця Галина зауважила щодо того, який гарний чоловік дістався такій тихій і сірій, як Ірина.

Проте, багато хто стверджує, що найчастіше так і буває: люди вживаються лише тоді, коли мають різний характер. Більш запальним дістаються врівноважені, як протилежності притягуються. Та щодо якостей Степана можна було сперечатись.

Як показав досвід, Степан і справді не зміг стати справжньою стіною для власної родини, елементарне матеріальне забезпечення здалось йому непосильною задачею. Спочатку намагався щось знайти за вподобанням, та, зрештою, навіть не намагаючись вийти за межі села, – сів сиднем вдома, лише зрідка пораючись по господарству. Ірина, як могла, надавала підтримку чоловікові. Самостійно вступила до вузу, дуже хотіла отримати освіту, проте, одразу отримала шквал незадоволення від Степана, мовляв, навчання – то лише витрачання ресурсів, тим більш, він не зможе контролювати, чим дружина там займається. Вона лише потайки змогла перевестись на заочну форму навчання.

– Дуже шкода мені, що ти відмовляєшся від денного навчання. Ти можеш бути хорошим фахівцем-філологом, як матимеш бажання. Власне, якщо отримаєш диплом – зможеш працювати в інституті, я вже домовився за тебе, – переконував Ірину професор.

– За сімейними обставинами мушу перейти на заочне, – зніяковіло виправдовувалась студентка.

– Розумію, чоловік, плани, та навчання все ж не полишай, освіта завжди знадобиться, – додав він.

Попри те, що Степан продовжував наполягати, Ірина все ж не залишила навчання. Чоловік дорікав, що з майбутньою професією дружина багато не заробить, лише відволікатиметься на шкільні програми, а на господарство не вистачатиме сил. Жінка хотіла відповісти чоловіку про необхідність наявності бодай якоїсь освіти, проте вирішила змовчати, добре вже вивчивши надто різкий норов Степана.

Зрештою, усією сім’єю було вирішено відправити Ірину закордон на заробітки. Усе вирішилось на званій вечері у її сестри, котра вже працювала в Італії років 5 на той час. У господарів сестри якраз звільнилась вакансія няньки, тому Ірина із освітою педагога повністю підходила на цю роботу.

Сестра переконувала її у необхідності прийняти таку виключну пропозицію: родина зможе повністю фінансово себе забезпечити, придбати житло та авто, а робота в інституті зачекає, адже така можливість буває вкрай рідко.

Степан одразу зрадів такій пропозиції, було видно, що загорівся лише почув, які кошти їй платитимуть. Ірина із сумом дивилась на реакцію чоловіка, адже він із такою легкістю відпускав її, навіть не встигли сповна відчути, що таке сімейне життя.

Усі необхідні папери оформили поспіхом, коли вже все підготували,  влаштували сімейну вечерю.

– Ну що ти так переймаєшся? Лише побуть там якийсь час, а потім купатимемося у розкоші. Я тут позбуваю усю худобу, все рівно ніякого толку із неї. Назбираємо коштів та й виберемося із села, – наполягав Степан.

Та Ірині було складно пристосуватись до нового життя. Минуло більше шести місяців, а вона ще сумувала за рідною землею. Зі Степаном вони спілкувались лише раз на тиждень, проте розмова виходила загальна, побутова.

Вона завжди справно передавала кошти додому,  на зберігання, складала кожну зайву копійку, рахувала яка сума буде через рік, скільки необхідно буде ще накопичити на заповітні матеріальні блага. Нові господарі любили Ірину, дитина до неї вже звикла, та і свої обов’язки вона виконувала відмінно. Цьому було цілком логічне пояснення: здібний педагог виховував найкращі якості у дитини.

Вже через рік в Ірини з’явилась можливість відвідати Батьківщину, хоч і господарям ідея не надто подобалась. Та, зрештою, її сестра також збиралась додому, тож вони разом могли взяти таку відпустку. Та Степан почав переконувати Ірину залишитись в Італії, адже тоді роботодавці виплатять додаткову нагороду. Звісно, після таких слів їй вже не хотілось їхати назад, та телефонна розмова здалась особливо черствою. Вона марила поверненням і очікувала на зустріч, натомість вирішилась залишитись.

Та увесь вечір просиділа із телефон у руках, очікуючи що чоловік таки перетелефонує їй, і вона зможе хоча б трохи відволіктись від постійної роботи. Їй справді кортіло почути слова підтримки від Степана, його співчуття та бажання побачитись. Проте вона не пам’ятала, чи взагалі він колись сумував за нею, чи просив за увесь цей час приїхати.

Було багато запитань, на які Ірина отримала відповідь, коли повернулась її сестра.

– Мені потрібно тобі негайно щось розповісти.

– Пам’ятаєш свою однокласницю Галину? Вона повернулась до села.

– Галина? Тобто? – Ірина відверто почала хвилюватись.

– Так, і Степан живе із нею, вдома вже давно не з’являється. Проте гроші твої справно отримував, без затримки. Навчала я тебе, аби придумала собі схованку, та не можна ж було так довіряти йому! По ньому усе зрозуміло було ще коли ти заміж виходила, толку з таких не буде.

– І як тепер чинити? – якось швидко отямилась Ірина.

– Якщо поїдеш – зробиш лише гірше собі, припини висилати йому кошти.

– Та тут мова не про це, я ж кохаю його, як він міг ось так вчинити зі мною? Та дзвіночки були ще на самому початку, лиш помічати не хотіла.

– Ну добре хоч ти не впадаєш в ілюзії, сприймаєш усе, як є.

Степан все ж наважився зателефонувати, почав розповідати, як хвилюється, що вона не виходить на зв’язок, і лише нагадав про те, що кошти вичерпуються і чи планує вона знову вислати певну суму.

– Наскільки розумію, гроші необхідні на безбідне життя для тебе із Галиною? Не маю жодного бажання слухати про щось. Повертатись я не збираюсь, грошей від мене більше не очікуй, як приїду – одразу подам на розлучення. Я поїхала на заробітки заради спільного майбутнього, та ти обрав шлях, котрий тобі до вподоби.

Виказавши усе, що накипіло Ірина відчула значне полегшення. Вона усвідомила, що їй було б складніше пережити зраду чоловіка перебуваючи поруч із ним, тож відстань їй допомогла.