ЖИТТЯ

Ірина розрахувалась за вибрані книжки, придбала великий гарний пакет та поспіхом пішла до машини. На капоті її авто лежала коробка. Іра обережно наблизилась до неї

Іра припаркувала свою машину. Сьогодні важливий день: у її бабусі день народження! Квіти, фрукти та тортик купила. Залишилось ще купити основний подарунок, а це точно буде книжка.

Бабуся Іри, Анна Миколаївна, просто обожнює книги. Особливої атмосфери такій книжковій справі надає зимовий вечір, де на склі вікна видніються різноманітні візерунки, в які модна вдивлятись і уявляти собі щось цікаве. У бабусі є улюблене велике крісло, яке вона ставить біля віконця, на фоні потріскують дрова з каміна, і в кімнаті особливо затишно.

hq-wallpapers.ru

Коли бабуся бере до рук книгу – це справжнє мистецтво! Вона обережно миє руки перед тим, як погортає нову історію, яка написана літерами на жовтому фоні. Бабуся любить вдихати запах новеньких книжок, які ось-ось вийшла з-під друку. У той момент у неї передчуття чогось прекрасного, вишуканого та величного. Перед нею – нова історія, нові імена та нові сюжети!

Реклама

Іринка знала про те відчуття, тому не прогадала з тим, що купить для бабусі. На полицях велично стояли книги з відомими авторами та такими проникливими назвами. Здавалось, що кожна книгарня має свою цікаву атмосферу. Ірина колись навчалась на видавничій справі, у студентські роки читала більше, проте з появою роботи зовсім забула про те, як пахнуть книжки. Дівчина завжди багато працює, тому має обмаль часу на читання. У вільний час вона старається їздити до бабусі та пити з нею трав’яний чай з булочками, розповідаючи про своїх нових залицяльників. А от влітку допомагає бабусі полоти город, пересаджувати квіти та збирати яблука і сливи.

Коли настає зима, то в Ірини менше роботи, а отже більше часу, щоб провести його з бабусею. Здавалось би, дівчині вже не 10 рочків, а вона все-таки любить їздити в село. Особливо гарно гуляти з бабусею в лісі, коли на деревах купи снігу, а земля вкрита, мов величезна біла ковдра.

До речі, щодо характеру бабусі, то вона ще той позитивчик! Завжди знайде якусь цікавинку і смішинку. Бабуся завжди жила за правилом “зате”. До прикладу, коли Іринка в дитинстві застудилась і плакала, бо хотіла гуляти, то бабуся мовила внучці:

-У тебе лише горло болить, а ніжки і ручки не зламані. Тому все добре, – м’яким голосом промовила бабуся.

Такі приємні спогади будуть у пам’яті завжди.

Ірина розрахувалась за вибрані книжки, придбала великий гарний пакет та поспіхом пішла до машини. На капоті її авто лежала коробка. Іра обережно наблизилась до неї і почула звук маленького щеняти. Коли дівчина відкрила коробку, була приємно здивована – це був дуже маленький заплаканий песик. Напевне, його просто викинули. Вона не могла повірити, що хтось міг позбавитись такого маленького щастячка, тому не думаючи взяла коробку в машину та вирушила до бабусі.

В бабусиного будинку була спокійно та тихо. Розтоплений камін і святковий стіл вже чекали на гостю. На столі були улюблені булочки – ватрушки і банка  вишневого варення. Чайник уже кипів, а бабуся поралася на кухні.

Поки Ірина почала знімати пальто, вона обережно відкрила коробку, і песик побіг до кухні, обнюхуючи кожен куточок. Подивитися на нового мешканця прийшла руда кішка Зося. Вона з цікавістю стежила, як щеня, смішно перевалюючись бігає кухнею.

Бабуся, вислухавши Ірину розповідь про песика сказала:

– Але це ж добре, що щенятко здоровеньке. Давай-но його нагодуємо, у мене суп ще теплий якраз. – З цими словами вона дістала з шафи красиву глибоку тарілку. У бабусі взагалі весь посуд був дуже вишуканим і красивим.

До речі, Ірина бабуся ніколи не шкодувала побити якийсь посуд, адже казала, що жити треба вишукано та гарно. Вона мала слушність!

Малюк з великим апетитом, сопучи і плямкаючи, вечеряв  з тарілки, розмальованої гілками бузку.

– Ти помітила, що це хлопчик? Він так схожий на твого дідуся, – запитала бабуся.

– Бабуся, ну як може щеня бути схожий на діда? Що ти придумала?- відмовила Іра.

– А ось і схожий! Дід такий же красивий був. І суп з локшиною теж любив. Назвемо його Мишко, нехай дід на небесах порадіє, що його ім’ям собаку назвали.

– Ти думаєш, він буде радий?

– А то! Тепер він буде за нас спокійний: у двох жінок з’явився охоронець, та ще й Мишко – він там просто щасливий буде. Ірина, відкусивши від ватрушки великий шматок, з сумнівом подивилася на новоспеченого охоронця.

А яка ж була доля цього малюка? Кілька годин тому одна жорстка дама прийняла рішення позбутися його.

– Це брак, – сказала вона чоловікові. – Ти ж бачиш, що у нього забарвлення відрізняється. Його ніхто не купить. Я його викину!

Щеня в той же вечір виявилося на вулиці. У коробці, без мами, йому стало холодно і самотньо. Він захвилювався і заскиглив, а тепер має новий дім. У цьому домі Мишкові так весело: він завжди бігає з кішкою, охоче їсть бабусині супи та полюбляє нюхати нові книжки.

Ось так пахне щастя!

Реклама

Також цiкаво:

Close