Йшов додому через парк після роботи й раптом побачив дитячий візочок. Спочатку я подумав, що то якась мама поспішала та забула «транспорт», але потім біля кущів я побачив малого! Мами поруч не було

Я часто скорочую дорогу додому через парк. І того дня все було як завжди. Я йшов додому й думав, як ми цей вечір проведемо з дружиною, може, у кіно сходимо чи кафе. Та тільки я навіть не підозрював, що всім моїм планам не судилося збутися, адже в парку мене чекав справжній сюрприз.

Спочатку я побачив посеред не дуже людної частини парку дитячий візочок. І лише через декілька хвилин зрозумів, що поруч нікого немає. Я подумав, що, мабуть, мама десь поруч, а потім злякався, що малюка покинули. Я обережно підійшов до візочка, але в ньому нікого не було!

Я вирішив, що якась матуся, напевно, поспішала додому через знервоване маля і просто забула про свій «транспорт». Звичайно, мене дивувало, як можна забути таку велику й об’ємну річ, як дитячу візочок. Вирішив, що заберу з собою і виставлю оголошення про знахідку, адже хазяйка візочка точно живе неподалік. Я пішов трохи далі й тут побачив біля кущів малого. Хлопчик років двох стояв та грався з зеленню. Я підійшов до нього, і він відразу почав показувати мені квітки на кущах, а потім протягнув до мене руки.

Я намагався з’ясувати, де живе хлопчик чи хоча б, як звати його маму. Та все, що міг мені повідомити малий, що його звати Толік. Я обходив усі доріжки поруч, але мами хлопчика не знайшов, довелося телефонувати в поліцію.

Поліцейські приїхали швидко, оформили протокол, а потім сказали, що будуть шукати маму знайди, й попросили мене забрати малюка на декілька годин. Я спочатку думав відмовитися, мене вдома чекала дружина, та й плани були, тим паче, у нас ще немає власних дітей, як ми дамо йому раду? Але діватися було нікуди.

Я зателефонував дружині по дорозі, щоб попередити про те, що сталося. Вона погодилася прийняти в нас Толіка, поки не знайдуть його маму. Зрозуміло, ми думали про найгірше: що якась безвідповідальна матуся залишила дитину в парку спеціально. Але все виявилося не так!

Аж через п’ять годин, уже вночі, нам зателефонувала поліція. Виявилося, що мати Толіка була вагітна другою дитиною. Їй стало погано в парку, поки вона гуляла з Толіком. Жінка присіла на лавку, а далі втратила свідомість! Доки вона була непритомна, Толік грався з візочком та зайшов углиб парку. Коли перехожі звернули увагу на непритомну жінку, то хлопчика поруч уже не було. Вони викликали швидку, але про другу дитину, звичайно, ніхто не знав. Мама Толіка терміново прооперували, у неї народилася здорова дівчинка. Тільки жінка відкрила очі, відразу ж почала питати про Толіка.

Ще через годину до нас прибіг схвильований батько Толіка. Він був дуже нервовий, змарнілий, адже весь вечір шукав сина та дружину, які просто зникли, поки він був на роботі. Чоловік пропонував нам гроші за нашу доброту, але ми відмовилися.

Наступного дня нам зателефонувала сама Марія, мати Толіка й уже новонародженої дівчинки. Вона подякувала нам та запитала, як мене звати. Оскільки ім’я моє Олександр, то доньку вона назвала на мою честь – Олександрою. Я став хрещеним Олександри, а хрещеною мамою Марія та Ігор узяли дівчину 16 років, яка знайшла Машу в парку та викликала швидку.

Ми спілкуємося з новими друзями щодня, а зустрічаємося кожних вихідних у тому ж парку. До речі, тепер уже ми з дружиною чекаємо на появу дитини, хоча перед тим у нас не виходило завагітніти. І я дуже люблю розповідати історію нашого знайомства з Машею, Ігорем та Толіком, адже вона справді незвичайна!