Рішення віддати всі речі сина було непростим, але дуже правильним. На згадку я залишила тільки манеж, а все інше розійшлось поміж сусідами та знайомими. І найдивовижнішим було те, що серед всіх дитячих речей, які я роздала, потрібним мені виявилось тільки те, що я залишила!
Коли до мене приїхала давня подруга з маленькою донечкою, то вона ледь стрималась від сліз, коли побачила манеж та зрозуміла, що зможе чудово провести час зі мною. Цей спосіб і дійсно був прекрасним, тому ми почали згадувати давнє минуле…
Так уже вийшло, що моя подруга, Яна, справжня кар’єристка, тому, коли у мене з’явився син, у мене дома вона майже не з’являлась.
Дзвонила та писала, а коли синочок починав плакати, чи кричати, то її «терміново» потрібно було кудись бігти. Я її за це ніколи не засуджувала, бо розуміла, що вона така людина і з цим нічого не вдієш, а змушувати її приходити сюди попри її волю, було б варварством з мого боку.
Моєму сину виповнилось 10 місяців, коли я усвідомила, що мені потрібен психолог, інакше цей депресивний стан повністю мене поглине. Думаю, всі мами, особливо самотні, зрозуміють, що перші два чи три роки дитини, ти майже відгороджена від світу і єдине, що тобі приносить радість це прогулянки по парку та походи магазин. На цьому напевно й все. Хоча ні, недавно я зловила себе на думці, що отримує задоволення від зустрічей у лікаря, тому що поки я там сиджу, то хоч з іншими мамами поговорити можу.
Власне, мій чоловік був постійно зайнятим і коли він пізно ввечері повертався додому, я була вже наскільки втомленою, що навіть не могла якось позитивно чи негативно реагувати на його вчинки та слова.
Останньою краплею у цій круговерті подій було те, що у свій єдиний вихідний чоловік мені повідомив, що йде розважатися з друзями. А я? А що мені робити? Йому потрібен відпочинок, а мені хіба не потрібен?
Коли він зі скандалом пішов з дому, я лягла на ліжку й тихо плакала, незабаром мене почув і мій маленький синок й ми почали плакати разом. Я ледь знайшла у собі сили, щоб підійти, взяти його на руки та почати заспокоювати, а потім на мене нахлинула ціла хвиля емоцій і я почала просити у нього пробачення.
У той же момент подзвонила моя подруга. Вона відразу по голосу зрозуміла, що щось сталось й змусила її все розповісти, а через хвилину після мого «виливання душі», зі слухавки я почула: «Збирайся, а я няню пошукаю і через кілька хвилин ти уже будеш у мене. Тобі потрібно відпочити!»
– Вже збираюсь і чекаю тебе!
Потім вона зателефонувала й повідомила, що ні одної нормальної няні не має, тому вона викликала мені таксі й чекає мене з сином у гостях.
– Ти впевнена? Ти ж не любиш дітей! Я не хочу тебе навантажувати тільки через свої якісь проблеми. Зустрінемось якось наступного разу.
– Це не обговорюється. Таксі скоро буде. Швидко збирайтесь й виходьте!
Вона добре підготувалася й замовила дві мої улюблені піци та апельсиновий сік, а поруч зі столом стояв дитячий манеж. Вона мені пояснила, що позичила його у сусідки, щоб поки дитина гратиметься, я могла нормально відпочити. Здається, у той момент манеж та подруга стали моїм рятівним колом.
Протягом наступної години дитина не могла натішитися іграми, а я з подругою не могли припинити розмовляти про все на світі.
Незабаром сина відправила у дитячий садок і все моє життя почало налагоджуватися. Спочатку з чоловіком стосунки покращилися, потім роботу хорошу знайшла і нарешті відновилися сили до життя! А через місяць я дізналась, що моя подруга кар’єристка одружилась й чекає дитину. Я була ошелешена таким поворотом подій.
– У мене більше не має сил! Я просто хочу годину тиші, а вона все кричить! У мене вже все болить! – повідомила подруга мені, коли її донечці було десь пів року.
– Збирайтесь, я зараз викличу таксі. Прийшов час мені повертати тобі борги.
Коли подруга приїхала, то ледь не розплакалась від сміху, бо все було точно так само, як тоді, кілька років тому. На столі лежали її улюблені піци та стояв яблучний сік, а поруч стояв дитячий манеж.. Ми довго розмовляли, доки її донька гралась у манежі, єдиній дитячій речі, яку я залишила, а не віддала знайомим!
Куди ви діваєте дитячі речі? І чи є щось, що ви зберігаєте напам’ять?