Почну з того, що я просто прийшов на ранкове засідання відділу, і там почалось

Ми думали, що між нами не буде живих, коли на засідання ввірвався Андрійович (це наш капітан) і голосно крикнув: «Так, зараз же мені скажіть, хто вчора чергував?».

– Що сталось? Чому ви такі розлючені?

– Я, здається, запитав, хто з вас вчора чергував?! – не міг вгомонити керівник свої емоції.

Тут нарешті підіймається наш новий працівник Іщенко й говорить: «Я чергував, капітане!».

– Тобто, ти вчора їздив й забирав покійницю з місця злочину?

– Якщо ви про бабусю, то так точно, я!

– Ти її забрав у морг, так?

– Ну, так, забрав, – у його голосі почали вчуватися дивні ноти сумнівів.

– Тоді розкажи нам, КУДИ саме ти привіз покійницю, і ДЕ ти її залишив?! – знову крикнув капітан – Давай, не соромся, хай всі знають!

– Ну, ми завезли її у морг. Там ні одного вільного місця не було, а я її на власних плечах туди ніс, та й дівати її особливо не було куди, тим паче старенька вона, шкода її стало. От я і вирішив залишити її на пості охоронця, його самого там на той момент не було, бо, напевно, саме пили. Я її вирішив закріпити на стільці мотузкою, бо вона сповзала, а на коліна поклав її паспорт та довідку про те, що її має обстежити лікар, щоб становити причину смерті.

Тоді ми вже не сильно стримувалися й сміялися на всю.

– А тепер послухайте, що було далі. П’яний охоронець їй розповідав анекдоти всю ніч, а коли прийшли його колеги, то ще й почав скаржитися на те, яка вона мовчазна, хоча кілька раз він точно чув, як вона сміялась! Після з’явилась й прибиральниця, що намагалась змусити нашу покійницю підняти ноги, а коли та цього не зробила, то вирішила перевірити, чи вона просто спить, чи гірше. Від усвідомлення, що вона знайшла труп, та знепритомніла. При падінні рукою зачепила бабусю й всі її документи полетіли на прибиральницю.

Знайшовши людину з потрібними документами працівники моргу повезли її, щоб провести обстеження та вияснити причину смерті. У цей же день на практику до них прийшло 30 студентів практикантів з медичного університету, що мали спостерігати за цим дійством, але нічого не вийшло. Не встиг лікар зробити й першого надрізу, як бабця скрикнула й підхопилась, а всі інші, враховуючи досвічених лікарів та молодих студенті знепритомніли!

Тут ми вже не те, що сміялися, а плакали від сміху! Щоб ви не думали, що життя поліції – це нудна справа!