Історія про Котище Мурчика!

На краю нашого села жила бабуся Рита. Вона була однією з тих, до яких тягнулися всі навколо і до якої з великою радістю ходили на смачні пироги. Але зараз не про її величні кулінарні здібності, а про те, як одного разу на своєму городі вона знайшла маленьке сіреньке кошеня.

Він був зовсім маленьким. Напевно, тільки нещодавно припинив пити мамине молочко і весь трусився від холоду, бо надворі уже почалася сувора осінь, або й голоду, бо було видно, що це не перший город, куди він потрапив.

Бабуся міцно обійняла котика, намагаючись зігріти його, і понесла у дім, коли якраз розпочався дощ. У домі було тепло та затишно. Недавно розтоплена піч весело потріскувала, а з каструлі йшов димок зі смачним запахом.

Доки котеня оглядалось навколо, бабуся знайшла йому мисочку й налила туди молока, якого через кілька митей не стало.

Йшов час і котик став жити з бабусею. Можна сказати, став її товаришем, що вислуховував, коли щось траплялось, розважав іграми, коли було нудно й мурликав, коли бабусі ставало погано.

Взимку бабуся займалась в’язанням носків, шапок, шарфів та рукавичок, тому улюбленим заняттям Котища Мурчика було розібратися з шерстяними клубками! Інколи баба сміялась у голос від вигадливих схем кота по упійманню ворога! Покупців у неї було хоч відбавляй.

Окрім того, що він став товаришем бабусі, так ще й допомагав позбутися у домі від непроханих гостей у вигляді мишей та щурів. Кіт виріс досить габаритним, а улюбленим його заняттям стало пригати на гілки дерев та зістрибувати з них, тому й отримав ймення Котище Мурчик.

Сусіди, що встигли познайомитися з дивними звичками кота жартували про те, що він росомаха, але бабусі було зовсім все одно на його дивини, але до одного дня..

Це було влітку. На дворі стояв теплий вечір, коли бабуся збирала малину у садку й тихо наспівувала якусь пісню. Поруч бігав її Мурчик, як раптом вона почула шипіння.  Вона знала, що це шипить гадюка, повільно підвівши голову, тільки підтвердила свою думку. Вона не знала, куди її тікати чи вистрибувати, щоб врятуватися. До того ж, з її віком це було у рази складніше, але не встигла вона зрушити з місця, як кіт миттю пригнув на гадюку й зумів справитися з нею за раховані секунди.

Схоже, кота тільки забавляло те, як швидко він впорався зі своєю супротивницею, тому він ще декілька годин грався з нею, як з іграшкою, доки це не побачила сусідка й не закричала. На щастя, неподалік була бабця Рита, що швидко пояснила всю ситуацію.

Сусідка не могла повірити, що це кіт, а якщо й можна повірити, що у нього якась дуже габаритна порода, то хіба здатний кіт вбити змію за декілька секунд? Навряд. Тому й сусідка почала розповідати іншим, що схоже стара їхня голову втратила й завела собі якусь росомаху.

Баба чула ці чутки, але не звертала на них увагу, як і на вагу та ріст її кота. Вона щиро любила його і нерідко балувала чимось смачненьким.

Була у кота звичка, гуляти вечорами та й у туалет він ходив на двір ввечері, тому, щоб зайвий раз не відкривати йому дверей, бабця вирішила залишати вікно напіввідкритим, щоб Мурчик зміг завжди ввійти та вийти.

У той день, бабця отримала пенсію і її відкрите вікно ледь не стало причиною її смерті.

Два місцевих алкоголіки якимось чином дізналися про пенсію старої й залізли у те саме вікно. Баба спочатку не звернула уваги на звук, бо думала, що Мурчик повернувся, але потім почула крик.

Перелякана бабуся не могла навіть пояснити, де її пенсія, а тільки плакала, що розізлило її «грабіжників» і вони її вдарили, а щоб не кричала, то кляп у рот засунули. Тоді й почали сновигати по всьому дому у пошуках грошей. Через хвилину обидва почули дивний звук.

– Колю, то ти шумиш, щось знайшов? – запитав перший і помітив, як з-за вікна на нього вискакує щось велике й пухнасте. Вона подерла йому горло, а тоді кинулась й роздерла очі другого.

– Та що ж це діється? Господи, помилуй! – кричав хтось з чоловіків.

А рятівник бабусі продовжував скакати від одного до другого й тільки дивився на бабусю своїм вірним поглядом зелених очей.

Через кілька хвилин бабуся отямилась, увімкнула світло й почала кликати на допомогу, а у грабіжниках впізнала добре її знайомих алкоголіків.

Почали сусіди збігатися на ґвалт і застали таку картину. Посеред кімнати лежало два чоловіки. Один плакав й прикривав лице, що було все у крові, а другий намагався стримати кров на шиї, але його руки повністю неї просякли. Бабуся ж сиділа на ліжку й міцно тримала гроші, а поруч з нею, на підлозі, сидів кіт, що дивився на всіх з певною злобою, мов натякав, що якщо хтось вирішить її образити, то буде, як ті двоє алкоголіків.

Сусіди були злі на алкоголіків, але розуміли, що вони вже своє отримали, а якщо їм щось незрозуміло буде, то знову отримають подвійну порцію «бійки» від кота баби Рити.

Один з алкоголіків прокричав: «Так це ж не кіт! Це МАН ХУН! Я такого по телевізорі бачив!»

Бабуся розлютилась на нього не на жарт: «Ох, так ти ще жартувати мені тут будеш? Кота він мого вирішив обзивати! Та я тобі зараз!- промовила вона і вліпила йому добрий ляпас – Ще раз образиш мого кота ще гірше отримаєш!»