Мабуть, нам з чоловіком пощастило менше, ніж більшості сімей, тому що наші батьки не хочуть нам допомагати. Батьки чоловіка мають багато можливостей. Але витрачати їх на допомогу нам не хочуть.
Почну з того, що батьки чоловіка мають п’ять квартир, всі вони здають в оренду, доки ми з чоловіком орендуємо квартиру…. Звісно, я розумію, що, можливо, вони хочуть виховати самостійність у нас, але ми вже дожили до того моменту, коли самі заробляємо собі на життя, і тепер нам потрібен лише невеликий крок назустріч від них. Чи їм все одно, що їх син горбатиться на роботі вдвічі більше, аби хоч якесь житло купити?
До того ж у нас з чоловіком двоє маленьких дітей і часто нас просять з’їхати, бо ми не можемо за ними встежити, як вони починають щось малювати або ламати, надто творчі діти. Нам доводиться постійно переїжджати та шукати щось нове.
Одного дня я не витримала і розповіла його батькам, як важко нам доводиться е орендованих квартирах, давши прозорий натяк.
– А не можна було з дітьми почекати? Спочатку би квартиру купили, а тоді б народжували. Немає чого скаржитися, самі такий вибір зробили.
Я просто випала зі слів свекрухи. Зараз мені 30 років, чоловікові 32, у 27 я народила першу дитину. Вважаю цей вік цілком нормальним для пологів, а що було б якби ми далі відкладали на квартиру років 3-4? Чи точно я змогла б завагітніти? Чи ми б насолоджувалися самотністю у власній квартирі?
Гаразд, вони ніколи нас з чоловіком не шкодували, але чому ж вони не хочуть допомогти рідним онукам?
Ми з чоловіком дуже стараємось заробляти більше, от лише з двома дітьми та орендованою квартирою, відкладаємо лише якісь копійки.
На жаль, мої батьки не такі заможні, допомогти нам грошима не можуть, проте завжди передають продукти з села, тому хоч десь ми з чоловіком можемо зекономити.
Мені цікаво, вони вже думали про те, що вони також не вічні та колись постаріють, їм буде потрібна допомога, а чи захочуть їм допомагати син та онуки, від яких вони відверталися? Не знаю, як вони, але я точно помагати не буду.
Одного разу свекруха зовсім розгнівала мене, я з нею десь місяць після сказаного не говорила.
– Ну то нащо ви другого народжували? Була б одна дитина, то і квартиру б скоріше купили!
Ми з чоловіком хотіли трьох дітей, але розуміли що третього поки не потягнемо, а тут свекруха з такими словами…. Ми любимо наших дітей, вони дарують нам життя, і я впевнена, що ми їм точно допомагатимемо, а вони нам.
Що ви думаєте про таких горе-батьків?
