Історія про те, як ми вcuновлювали Аню

Ми з чоловіком давно обговорювали можливість усиновити дитину. Інших двох дітей ми вже поставили на ноги, а нам було трохи за 40 років, молоді ще, вагітніти втретє я не хотіла, по-перше, пізно, а по-друге, минулі пологи у мене були дуже важкими, от і прийшли до рішення усиновлення.

Наші два сини підтримали ідею з усиновленням, особливо, коли дізналися, що ми хочемо дівчинку, адже самі довгий час нам натякали, що хотіли б сестричку. Ми з чоловіком почали збирати всі необхідні документи й шукати саме «нашу» дівчинку.

Одного вечора нам подзвонила моя подруга, вона соціальний працівник, і повідомила, що сьогодні одну милу трирічну дівчинку забрали у батьків-алкоголіків. Вона дуже розумна й красива, ми з чоловіком спочатку не хотіли їхати, бо думали, що візьмемо старшу дівчинку, але потім щось таки нас «повело» туди.

Аня дійсно була дуже красивою. У неї довге руде волосся, зелені очі та щира усмішка, і ми з чоловіком полюбили її з першого погляду, от лише проблема була у тому, що її мама ще мала на неї батьківські права, тому ми не могли її всиновити, а лише взяти під опіку. Скажу чесно, що ми довго думали над цим питанням, але таки ця щира посмішка перемогла, і ми її взяли.

Незабаром вона почала жити з нами. Ми виділили їй окрему кімнату, навіть зробили там ремонт й купили нових меблів, а сини, що так довго чекали на сестричку, постійно привозили їй іграшки та обновки, не відходили від неї.

Саме їх вона почала називати братиками у перші дні, й коли я вперше це почула, то не могла стримати сліз, а через місяць я почула від неї «мама», а чоловік «тато». На той момент вона уже ходила у дитячий садок, з якого частіше всього її забирав хтось з «братиків».

Так минуло два роки, й ми тихо насолоджувалися нашим життям, але одного дня подруга зателефонувала й повідомила, що біологічна мама нашої Ані виправилась, вона тепер вагітна вдруге й хоче повернути доньку. У мене не знайшлося слів, щоб описати той біль, який я відчувала.

Ця жінка не навідувала і не згадувала про доньку два роки, навіщо ж вона знадобилась їй зараз?

Я припинила спати, все видавалось мені суцільним кошмаром, проте вся сім’я й адвокати мене переконували, що наша донечка залишиться з нами. Попри все суд вирішив, що зараз мама Ані, Ольга, та її новий чоловік цілком порядні люди, які стали на правильний шлях, а оскільки вона її біологічна мати, то й перевагу надали їй. Донька кричала, обіймала мене, відбивалась від «мами», що намагалась її забрати. Це було схоже на кошмар, від якого я не можу прокинутися.

Наступний місяць я провела у ліжку. Нічого не пам’ятаю з цього часу, лише свій пригнічений стан. З допомогою чоловіка та підтримки синів я таки знайшла у собі сили жити далі. А через рік телефонує мені подруга й повідомляє: «Не знаю, чи ти хочеш це знати, але мушу повідомити, Аня знову у нас, її знову забрали від мами, ти приїдеш?»

Ох, яка хвиля сумнівів мене тоді накрила. Я не знала, чи зможу пережити вдруге, якщо її заберуть, але хіба я могла просто ігнорувати це? Я так хотіла залишитися з нею, поговорила з чоловіком, вирішили, що поїдемо до неї, хоча б щоб дізнатися, що сталось.

Подруга розповіла нам, що чоловік покинув біологічну маму Ані, спочатку та пила безперервно кілька місяців, а потім побила Аню, мов це вона винна у всьому й покинула її з шестимісячною дитиною у закритому будинку на кілька днів. На щастя, у них там ще була якась їжа, а потім їх знайшли сусіди, й ось вони знову опинилися там.

Я слухала подругу й не могла повірити, що Ольга, яка ще рік тому, дивлячись мені в очі, обіцяла, що Аня житиме у найкращих умовах, любові та радості, могла зробити таке. Перший тиждень ми намагалися навідатися до неї, але нас проганяв її п’яний чоловік, мене це тоді насторожило, але Ольга була твереза, що мене заспокоїло. Потім ми намагалися провідати її на свята, але нас все одно не пускали.

В Ольги відібрали батьківські права на двох дітей, і тепер ми знову з чоловіком збираємо документи на всиновлення, її братика ми також заберемо, щоб не розлучати їх. Всі соціальні працівники нам допомагають, знають, у якій непростій ситуації ми опинилися.

Ми вже кілька років живемо щасливо й не думаємо про негаразди, проте, коли мені телефонують невідомі номери, я завжди подумки прошу, щоб це була не їхня мама.