75 ювілей день народження Зіна зустрічала у повній caмоті, на лавочці біля бyдинку для лiтніх людей. Два роки тому її привіз сюди син, поцілував на прощання й обіцяв, що через місяць повернеться, що все це тимчасово, але після цього вона його й не бачила.
Сашка жінка народила майже у 40 років, тому мало що розуміла, коли він став парубком і приніс їй документи на підпис. Виявилось, що вона переписала на нього свою квартиру і спочатку все було непогано, доки син не привів додому невістку. Час йшов, а конфлікти між різними поколіннями загострялися, спочатку син намагався примирити двох жінок, але все було даремно, тому він вирішив просто облишити ці спроби.
У постійному стресі вони жили десять років, а потім син не стримався й повіз маму до будинку для літніх людей. Пообіцяв, що залишить її там лише на місяць, щоб вони змогли відпочити й вона, а потім все стане на свої місця. Зіна вже тоді розуміла, що син замислив щось погане, але не хотіла вірити цим передчуттям.
Зіна була байдужою до будинку для літніх людей, як і всі, хто там працював та жив. Вона б не те, що ненавиділа його, але й любити його у неї причин не було. Єдиною радістю для неї тут буда сусідка, з якою вони багато розмовляли, ділилися життям та досвідом, і яка стала єдиною, хто привітав стареньку з днем народження, син знову не згадав, другий рік поспіль, а донька не згадує про неї вже 15 років.

Довгий час жінка, що пізно народила, працювала до останнього й всі гроші віддавала дітям. Правда, чомусь вона більше допомагала синові, думала, що донька й так зможе влаштуватися у житті, лише потрібно чоловіка гідного знайти.
Зіна знала, що сама винна у тому, що донька не хотіла її бачити. Вона постійно стояла на стороні сина, навіть, коли донька приходила до неї за допомогою, та вертіла головою, а сама віддавала всі гроші синові, щоб той гасив свої борги й купував нову техніку. Знала вона і те, що стало для доньки останньою краплею.
Коли дівчина прийшла просити у мами гроші на лікування безпліддя, а та відмовилась, бо пообіцяла дати синові гроші на машину. Доньку це так сильно образило, що вона назавжди пішла з життя матері.
Зіна часто картала себе за те, що виховала сина таким безвідповідальним і тепер через це страждала сама, що постійно ставила його вище доньки, хоча й хотіла, щоб діти буди рівними між собою. Зіна повільно протирала сльози, згадуючи помилки свого життя, і вже хотіла повернутися до кімнати, як почула такий рідний та знайомий голос.
⁃ Матусю! — крикнула донька: — Я вже думала не знайду тебе! Мій брат ще той покидьок не хотів говорити, де ти, й мені прийшлось погрожувати, що я у нього твою квартиру відсуджу! Уявляєш! – розповідала вона, сміючись і міцно притискаючи до себе стару неньку.
Сьогодні Зіна повернулась додому, до квартири своєї доньки, де її радо зустрів зять та маленька онучка з тортиком, який вони самі спекли. Цей день жінка провела у сльозах, але всі вони були лише від радості.