Сподівався, що матиму підтримку, а натомість отримав лише розчарування.

Коли наш син Костя ще жив з нами то багато в чому допомагав нам. Ми раділи, що маємо такого помічника. Сподівалися, що стане нашою підтримкою.

Та ситуація змінилася коли син одружився, невістка Юля, хоч і не міська дама, та все ж не мала бажання їхати до нас у село. Мовляв, не для того від матері з села виїхала, щоб до свекрів їхати. Ми спочатку їм не надто надокучали, адже розуміли, що їм не до наших проблем, ми ж самі коли молодими були хотіли волі.

Але час минає ми не молоді, допомога потрібна. Та син весь час зайнятий, навіть на свята не може до нас вирватися. Останніх два роки до нього їздили в гості, а він лише телефонував по ділу, наприклад, щоб передати овочі.

Та найбільше нас образив випадок цього року. Ми просили їх приїхати до нас на Різдво, дружина захв0ріла, тож ми не могли приїхати. Та син сказав, що вони вже пообіцяли Юліній мамі, до нас обіцяли навідатися пізніше. На саме свято ми зателефонували до свахи, щоб привітати її зі святом. Яким же було наше здивування, коли сваха сказала, що Костя і Юля у нас.

Як виявилося, вони поїхали з друзями на відпочинок. Сваха розповіла, що Юля їй також не допомагає, а в неї зі здоров’ям дуже погано. Але продукти від неї вони беруть. Поговоривши ми прийняли спільне рішення, перестати постачати їм плоди нашої праці, як що не хочуть нам допомагати, то нехай живуть як хочуть.

Дуже прикро, що діти так до нас поставилися. Адже вони також колись будуть батьками, й не відомо, як їхні діти будуть чинити. Сподіваємося, що вони зрозуміють настільки нам образливо, адже справа не в тільки в допомозі з господарством, а й те, що вони навіть не виділяють часу на спілкування з нами.