К0лишній чоловік вирішив переманити доньку на свій бік грошима!

Ми з донькою живемо коштом мого чоловіка. І це не тому, що я л1нива і не хочу працювати, я навпаки бажаю вирватися з цієї фінансової залежн0сті, але він мені не дає. Здебільшого мені навіть відмовляють у співбесідах, а коли й беруть на роботу, то через місяць 3вільняють, навіть нормально не заплативши.

Кілька разів я пробувала вияснити причину, а потім припинила це робити, все і так було зрозуміло.
Таке моє життя розпочалось з моменту, коли я написала заяву про розлучення. Робили ми це через суд, тому що чоловік вважав, що у нас все прекрасно, і я мушу залишитися з ним. А я з кожним днем втрачала сили терпіти поруч з собою такого чоловіка.

Після розлучення ми з донькою переїхали жити до мами. Мама у мене на пенсії, тому вона сиділа з донькою, доки я з освітою бухгалтера й 1 роком стажу шукала роботу. От лише тоді я і подумати не могла, що мій чоловік, який володіє великою торговою мережею по всьому місту, зробить все, аби керівники навіть двері переді мною не відкривали або звільняли.

Коли я попрохала у нього припинити це, то він розсміявся мені у лице і почав говорити, що він не має до цього жодного відношення, мов це я така погана працівниця, що мене ніхто брати не хоче.

Хоча мій чоловік дуже багата людина, але з допомогою адвокатів він зміг добитися того, що платить нам копійкові аліменти, яких нам ледь вистачає на їжу, а мамину пенсію ми витрачаємо на оплату комунальних послуг.

Щовихідних він має право бачитися з нашою донькою і щоразу розігрується ним одна й та ж сама сцена про те, яка я погана мати, що нічого їй не купую і не даю, а він хороший батько, йому нічого для доньки не шкода.

Я дуже довго надіялась, що це ніяк не вплине на ставлення доньки до мене, адже вона ще зовсім дитина, але виявилось це навпаки зіграло зі мною поганий жарт. Вона не розуміла, чому у мене не має грошей і звинувачувала мене у жадібності. Все частіше вона просилась до тата і говорила, що він добрий та щедрий.

З кожним днем я все більше втрачаю надію на те, що ми з донькою можемо вирватися з його лап. Моя мама бачить, як важко мені дається ця боротьба і як може, так і підтримує. Я надіюсь, що згодом він таки заспокоїться і перестане натискати на все те, що мені так болить, інакше я не знаю, як мені далі жити…