Катрі не було вдома. Богдан нагодував усе хазяйство, вuкинув rнiй. Купив подарунок для дружини, а на душі тяжко. Чому так?

Богдан Коваль зі своєю дружиною Катрею в шлюбі вже двадцять один рік. У нього не було заведено дарувати дружині подарунки, тому ніколи цього не робив. Коли пара була знайома лише місяць, відразу вирішила одружитися. Їхні побачення проходили швидко, без будь-якої романтики, а тим паче подарунків.  Були разом два рази на дискотеці. А поцілувалися аж після сватання.

Відіграли весілля, розпочалося буденне життя зі своїми турботами, проблемами, а потім діти, тоді також не до подарунків було. Богдан розпочав свою професію фермера, придбав тварин, техніку, землю. Тим часом жінка займалася вихованням дітей, на городі робила роботу, по хазяйству поралася, в будинку прибирала та ще й встигала ходити на роботу, працювала поштаркою. Разом із дітьми росли й проблеми. Різні важливі події чи свята відзначали застіллям, та й на цьому все. Ось так і проходило життя.

Одного дня Богдан поїхав на базар торгувати, це було напередодні восьмого березня. Торгівля добре йшла, швидко розкуповували товар.

– Сьогодні добряче заробив. Оце жінка буде рада, — подумки проговорив Богдан.

Прибрав всі мішки, столи, поховав усе до сусідської машини та пішов по магазинах, тому що жінка написала список продуктів, які потрібно було придбати.

Але спершу зайшов купив собі п’ятдесят грамів та пирога, і в хорошому настрої відправився за покупками.
Ішов спокійним кроком, дивився на вітрини та звернув увагу на молоду пару. Стояв юнак, а біля нього симпатична дівчина, яка тихенько шепотіла на вухо.

– Олю, ходімо вже. Скільки можна? У тебе й так багато тих суконь. Тим більше грошей і так нема.

– Ну, коханий. Глянь на неї тільки, вона ж просто на мене шита.

– Залиш ти її в спокої. У нас грошей майже нема, якщо купимо цю сукню, то будемо гризти підвіконня. У кращому випадку їстимемо цілий місяць картоплю, такий собі варіант.

– Любий, будь ласочка.

Дівчина почала розціловувати хлопця та тягнути до магазину.

Через декілька хвилин пара вийшла з магазину, дівчина світилася від радощів. У висновку хлопець таки купив ту сукню.

Богдан поринув у свої думки, стояв і розглядав те плаття. А й справді гарне. Згадалося йому, як Катря колись до нього в подібному приходила на побачення. І щось потеплішало на душі.

– Хіба я коли-небудь робив жінці подарунок? Та ні, — роздумував Богдан.

Його надихнуло чуже щастя, вирішив теж ощасливити свою жінку. Пішов купив плаття з вітрини.

– Ви не пошкодуєте, що придбали цю сукню. Воно якраз в моді, повірте, ще і якість дуже хороша. Ваша донька буде на сьомому небі від щастя, — гомоніла продавчиня.

– Це для дружини.

– О, чесно, я по-доброму їй заздрю,- посміхнулася та.

– Скільки?

Продавчиня відповіла. Чоловік почервонів, оскільки не очікував, що буде настільки дорого. Відразу подумав, що міг би купити для хазяйства.

– Чому такі високі ціни? – запитав Богдан.

– Тому що якісно та красиво!

Чоловік думав брати чи ні. Але уявив, як буде радіти дружина, що вирішив купувати!

– Беру! – взяв пакет і вийшов із магазину.

Сіли в машину, сусід дорогою хизувався, що добре вторгував, усі гроші везе додому.

– А в тебе як успіхи?

– Та що пристав? Яка тобі різниця до чужих грошей? – злісно відповів Богдан.

– Не гарячкуй.

Вони повернулися додому. Дружини не було вдома. Богдан налив води свиням та качкам, нагодував усіх тварин, собаці їсти дав, викинув гній. Робота була у розпалі. Купив подарунок для дружини, наче добра справа, але якось недобре, тривожно. Чоловік пішов до хати, поставив стопку, налив горілки та випив, вже й полегшало. Жінка повернулася додому засмучена.

– Як там на базарі? Усе купив, що я написала?

– Непогано. Тримай гроші.

Катря порахувала.

– Щось менше, аніж зазвичай.

– Я придбав тобі подарунок. Ось там, в пакеті лежить.

Жінка була шокована, не могла повірити своїм вухам.

– Це що? Для мене?

Відразу очі жінки засвітилися, вираз обличчя помінявся. Обережно дістала сукню з пакета, пішла в іншу кімнату, аби приміряти. Пройшло десять хвилин, виходить заплакана, а в руках плаття.

– Воно на мене мале. Стала я товста.

– А як так, — розчаровано сказав Богдан. – Ти ж у такому до мене на побачення приходила.

– Дурненький ти, стільки вже років пройшло з того часу. Забув, що двох дітей тобі народила?

– Я як побачив це плаття на вітрині, відразу пригадав нашу молодість, як ми з тобою ходили гуляти, на дискотеку. Добре нам так було.

– І не кажи, твоя правда. Як час швидко летить, як давно це було.

Подружжя сиділо біля будинку на лавці, говорили про минуле, про молодість, сміялися. Прийшов час і діти вже повернулися додому.

– А чому ви тут сидите? – запитала донька.

Богдан із Катрею засміялись.

– Доню, тримай, це тобі татко на восьме березня подарунок привіз.

– Ой, це справді мені? Дякую! Тату, я тебе люблю,- міцно обійняла батька та побігла до хати міряти плаття.

Через декілька хвилин вибігає на подвір’я щаслива, крутиться, вертиться, не може натішитися. А молодшому синові привіз конструктор.

Наступного ранку жінка збудила Богдана та покликала снідати. Вони сиділи за столом та дивилася одне на одного закоханим поглядом, як колись у молодості.

– Люба моя, з твоїм днем вітаю!

– Дякую. Вчора ти мені свято зробив.

– Та яке? Скажеш таке.

Давно подружжя не почувало себе такими закоханими, давно у їхньому житті не було таких ранків. А попереду на них чекало ще багато романтичних моментів.