Ми одружилися з чоловіком і не мали абсолютно нічого. Жили на орендованій квартирі та працювали. Потім ми завагітніли і у нас народився синочок.
Жили, як і усі – то любилися, то сварилися. Всяке бувало. Та нам було добре разом. Ми й бізнес свій мали. Чоловік знімав весільні відео, а я була фотограф. То ж за шість років протягом весільних сезонів ми заробили досить хорошу суму.
Ці всі гроші ми вирішили вкласти у покупку власної квартири. Так собі прикинули, що ще за три роки ми якраз заробимо достатню суму. Купили квартиру однокімнатну з великою кухнею-студією на початку будівництва.
Ті гроші, які у нас були одразу ж оплатили в банку. А решту розраховували заробити і частинами оплачувати. Ми й не очікували, що уже за рік будинок буде збудовано.
Назичили грошей, щоб доплатити різницю і зробити ремонт. Хотілося переїхати у власний дім. Та події, ті які зараз відбуваються внесли свої корективи. Ми залишилися без роботи, бо ж весіль зараз нема. Як в принципі і без грошей, лише з боргами перед всіма знайомими.
Єдине очевидне рішення для нас було таким, що я поїхала за кордон на заробітки. До того ж гроші зичила я, то й віддавати їх мені.
Я поїхала. Залишила сина на чоловіка. Що мене там чекає, я не знала. Знала одне, що працюватиму дуже багато, щоб швидше додому повернутися.
Вже за півроку чоловік мій змінився до невпізнання. Він почав мене підозрювати у зраді. В телефонних розмовах говорив усілякі дурниці. Та ще й сина налаштував так, що я їх покинула.
Я заробила половину тих грошей, що була винна і вирішила приїхати додому. Віддати їх знайомим. Побачити сина і налагодити стосунки з чоловіком. Та й я працювала, наче кінь весь цей час і відмовляла собі у їжі. Харчувалася пісною картоплею, хлібом. Інколи купувала ковбасу, якою присмачувала цю їжу.
Приїхавши додому чоловік на мене викричався, наче я гуляща жінка згадала, що маю чоловіка і сина. Як же боляче мені було в той момент. Я й плакати не могла від образ, просто душила ці емоції всередині.
А зранку, коли прокинулася – побачила свої речі запаковані у сміттєві пакети. Чоловік мене виганяв з дому. З нашого дому. Це ж тільки уявити. Та й не лише мене, а й сина. Взагалі заявив, що це не його дитина.
Я дивилася на нього пустими очима, в моєму погляді вже не було жодних почуттів до нього і лише сказала:
– Хто ти? Хіба ж я за такого тебе заміж виходила? Ти не той, кого я колись покохала. Геть не той!
Ми викликали таксі, забрали ці речі, які чоловік нам зібрав і поїхали до моєї мами в село. А що робити із грошима, які я ще винна – навіть і не знаю.
