Вже перед плануванням весілля, Світлана домовилась познайомити коханого зі своїми батьками. Яким же було здивування Степана, коли він поглянув на обранця своєї доньки.
Знервованість батька Світлани проявлялась у безперервному палінні цигарок. Він знав, що даремно очікує на доньку біля під’їзду, адже, вона, скоріш за все буде ночувати у подруги, та все ж він мав розповісти їй правду.
Ще зовсім юним, він вперше побачив свою красуню Таню. Та особливого хисту щодо флірту Степан не мав, на відміну від свого друга Романа. Відтак, Рома швидко познайомився із дівчатами та, більше того, признав побачення у міському парку.
Чорнява Тетяна, що так сподобалась другові, виявляється навчалась на театральному, у столицю переселилась, так як мала історичні корені в Україні. Її сім’ю депортували ще за часів СРСР, тож вона вирішила повернутись у місто, про яке так часто розповідала її бабуся, побачити на власні очі красу українських земель. Відтак, отримавши прохідний бал, Тетянка стала студенткою столичного вишу.
Степан лиш зрадів тому, що дівчина має намір надовго залишитись у місті. Не минуло і 6 місяців, як Степан ошелешив батьків новиною про те, що його кохана буде жити у них. Спочатку Тетяна не надто сприйнялась родичами, та, згодом, після народження внука, усе налагодилось.
На випускному курсі, дружина все частіше приходила додому далеко за вечір, посилаючись на репетиції. На пропозиції Степана забирати її, вона лиш сміялась, запевняючи, що ніхто її не вкраде. Одного ж вечора чоловік таки вирішив заїхати за Тетяною. Актовий зал виявився порожнім, тож він із присутньою цікавістю почав розглядати порожній коридор із аудиторіями. Як раптом, із однієї з аудиторій він почув голос, одразу застиг, та все ж наважився відчинити ті двері: те, що побачив там і досі стоїть перед очима.
Степан одразу попередив Таню, щоб вона з’їхала із квартири та більше ніколи не з’являлась там. Син, звісно, мав залишитись із ним. Та після відрядження Степан не застав маленького сина вдома, а батьки пояснили, що вони мусили віддати внука, так як Тетяна найняла адвоката, і той пообіцяв подати на розподіл майна.
– Ми мусили так вчинити – виправдовувались батьки.
– Та варто ж було мені про це хоча б повідомити!
Він одразу кинув усі сили на пошуки дитини, та, згодом дізнався, що дружина вивезла сина у сусідню країну, куди саме він не знав.
Пройшов певний час, поки Степан зустрів Ольгу – добру та люблячу жінку, зовнішню він вже не так переймався як раніше. Єдине, що його гнітило – вони ніяк не могли завести дітей. Тому не раз Оля пропонувала йому розшукати сина.
Та якось вона зателефонувала чоловікові повідомити, що її брат зі своєю сім’єю потрапив в аварію, відтак, залишилась маленька племінниця. Вони, звісно, одразу вдочерили дівчинку. Дівчинка навіть не підозрювала, що зростає у сім’ї своєї тітки. Степан ставився до дитини як рідний батько, балував її, доглядав.
І одного дня, вже студентка Світлана повідомила батькам, що має познайомити їх зі своїм обранцем, котрий виявився ще й дуже перспективним хлопцем. Батьки зраділи тому, що донька обрала гідну людину.
Коли Іван з’явився на порозі із великим букетом квітів, батьки Світлани одразу зрозуміли, чому вона закохалась. Одразу знайшовши спільну мову, спокійний врівноважений хлопець багато розповідав про плани та роботу.
Та все ж цікавість Ольги повернула розмову у напрямок родини Івана. Тоді він розповів, що довгий час проживав у Росії, куди його мама переїхала після столичного театрального вузу.
– Вона багато розповідала про Київ. І ще казала, що десь тут живе мій рідний батько, хоч я так і не наважився розшукати його, хіба може згодом.
– Іване, а як ім’я матері? – поцікавився Степан.
– Тетяна.
– Іване, це ти?, – запинаючись від хвилювання, промовив Степан.
Після навислою паузи, Світлана вибігла із кімнати, викрикуючи як сильно ображена на батька, що той полишив власного сина, і тепер вона не зможе бути з ним.
Іван, шокований такою несподіваною звісткою, подякував батькам Світлани і також поспішив піти геть. Невже дівчина, котру він так сильно кохає, його сестра?
– Ніколи не думала, що буду рада тому факту, що Світлана не є нашою рідною донькою, – зауважила Ольга, коли вони зі Степаном залишились удвох.
– Це ж як потрібно було, аби так усе вийшло.
Через півроку, щаслива Світлана була вбрана у весільну сукню, поряд стояли радісні батьки, що любувались власною донькою. Вона ж сприймала їх як рідних, попри те, що дізналась правду. Зате її коханий нарешті знайшов свого рідного батька.
