Люда ледь тягнула ту коляску на вулицю, від такого навантаження вона вже втомилась. А хто не втомиться спускати широку коляску по сходах з п’ятого поверху, намагаючись при цьому не розбудити близнят, щоб вони не «зчинили крик» на весь під’їзд.
Вона швиденько пішла з коляскою у парк, якнайдалі від рідного будинку, де знизу сидять старі сусідки, що самі приязно розпитують тебе про все, а потім обговорюють. Не може вона змінити того, що передні покоління досі не змирилися, що мама одиначка – це нормально.
Люда була й не проти мати чоловіка, але ж батько її дітей виявився не готовим до такої відповідальності й швиденько зник з її життя, перед цим, звичайно ж, він пробував вмовити зробити її аборт і переконати, що діти їй не потрібні, але вона цього навіть чути не хотіла. Тоді й горе-тато вирішив, що якщо вона хоче народжувати, то й сама піклуватиметься про дітей, це не його вибір.
Люда не могла ще місяць змиритися з таким зникненням коханого, а потім таки відійшла, тим паче доньки почали штовхатися, мов намагалися її заспокоїти, тому вона у них свою втіху знайшла.
Звичайно, Люду не покидала думка, що ось на виписку з пологового, чоловік таки з’явиться, а потім про те, що коли побачить їх фото, то точно повернеться, але цього так і не сталось..
Люда за цей час чимало чого навчилась робити по дому, але подарований батьками диван таки не змогла зібрати, скільки б не пробувала, тому й спала на розкладачці, а потім молода сусідка їй підказала, що є «чоловік на годину», який приходить і виконує те, що ти просиш. Звичайно, вона зраділа, що цієї ночі буде спати на дивані й швиденько взяла його номер.
Через дві години молодий хлопець уже стояв на порозі зі всіма необхідними інструментами. Він був ввічливим та дуже приязним і за пів години впорався з диваном. Доки Люда за всім цим спостерігала, то у неї й молоко нагрілось, мала піти його виключати, а тут її дівчата в один голос як заплачуть. Не було у неї вибору – побігла молоко виключати, й поки була на кухні, то помітила, що дівчата перестали плакати.
Повернувшись, вона аж замилувалась, як цей чоловік уміло грається з дітьми.
– Мабуть, ви у душі вихователь, так добре ладнаєте з дітьми! – промовила жінка.
– Ой, та ні, у мене просто своїх двоє… було – відповів чоловік й раптово змінився в обличчі.
– Ну що ж, може вип’ємо чаю? – запропонувала Люда, розуміючи, що ситуація змінилась.
Вона швиденько погодувала дітей, і ті швидко поснули, тому вона прийнялась робити чай, щоб вгостити гостя.
– Ви мені вибачте за таку реакцію. Я просто три роки тому в автомобільній аварії втратив дружину та двох синів, теж близнюків. Можливо, ви й чули про цю страшну аварію у Києві літом, – почав розповідати Саша. – Після цього я аж зі столиці втік у це невеличке місто. Досі не можу звикнутися з думкою, що моїх синів більше немає…
Люда відразу зрозуміла, що потрібно зробити. Підійшла й міцно обійняла чоловіка, а тоді вони притиснулися один одного й почали плакати. Пройшло кілька хвилин і Саша раптово запитав: «Ви не будете проти, якщо я завтра вас навідаю?»
Вона мотнула головою і радісно посміхнулась.
Він ще довго ходив до них у гості, а потім залишився назовсім, і вони двоє нарешті змогли знайти своє щастя.