Тиждень тому мій друг, з яким я провчився в університеті 3 роки, вирішив женитись. Побачив світлини у нього на сторінці фейсбук. Я, звісно, його привітав, бажав щастя і т.п.
— Здоров, Юра, вітаю тебе. Щастя родині й аби жінка любила. Як там твоє сімейне життя?
— Звісно, дякую, але шлюбне життя вже скінчилось.
— Як це? Так швидко посварились? Ти не закриваєш кришку від унітаза, чи що?
— Швидко не те слово. Одразу після РАГСу
Я втримався, щоб не засміятись і спитав: А в чому причини?
— Бо в цієї дури немає почуття гумору!
Я з друзями вирішив трохи розіграти всю рідню на весіллі. Попросив друга вдати, що я нетрадиційної орієнтації. Домовились, щоб він підбіг і сказав: “Покидьку, між нами все скінчено”, а я зроблю здивований вираз обличчя. А коли насолоджусь реакцією оточуючих, то обидва підійдемо і будемо сміятись. Так і сталось, сміялись всі, бо знали нас насправді і розуміли, що це жарт. Крім моєї тещі та тестя і самої нареченої. Вони ж мене ще погано знають, хай звикають до моїх жартів.
Однак моїх пояснень моя дружина Юля слухати навіть не хотіла. Наступного дня подала на розлучення. Я ж їй казав, що в мене дурні жарти, й вона до цього деякі з них бачила і сприймала все адекватно, а тут наче сказилась від люті, бо я зіпсував їй свято. Ну що вже вдієш? Я вчинив трохи дурнувато, але посміявся досхочу, а відносини буду будувати з тією, хто розуміє мої жарти.
