Хто вам дав право мучити дитину?!

Мене збудив дзвінок у двері. На годиннику не було ще й 7 ранку, тому я повільно пішла до дверей, щоб подивитися, кому я потрібна так рано. Поглянувши, я помітила за дверима нашого дільничого й розлючену сусідку.

Вони двоє увійшли у квартиру, я запропонувала їм випити чаю й разом обговорити, чому вони навідалися до мене так рано.

Дільничий мені пояснив, що викликала його сусідка, що постійно чула дитячі крики й вирішила, що це я так знущаюся з малої дитини. Їй не залишалось нічого, як зателефонувати дільничому й повідомити, що у сусідній квартирі діється щось жахливе.

Доки дільничий оглядав мій будинок у пошуках чогось дивного, я не могла зрозуміти, про що говорить сусідка, бо мій син вже кілька років вчився в університеті у сусідньому місті, та й стосунки у нас будувалися на взаємоповазі та любові, тому ніяких криків не могло бути. Вдома були ми з чоловіком й наше маленьке котеня, яке ми кілька днів тому знайшли на вулиці.

– Тут не має жодного сліду дитини! – говорить дільничий.

– Та як же не має? Вони його ще Ваською називають! Кажуть: «от ще раз нас не послухаєшся, то отримаєш добряче!».

Я почала сміятися вголос й принесла зі спальні з чоловіком, де мирно спала «дитина», нашого котика Васька! Тоді й дільничий почав сміятися, а спостережлива сусідка лише невдоволено крутити носом.

А потім і мій чоловік приєднався до цього дійства й добре посміявся зі всієї історії.

Вдруге ми так само ж весело сміялися, коли писали пояснювальну, чому сусідка у нас чула дитячі крики.

Ось у таку веселу історію я потрапила з чоловіком та нашим новим жителем і можу сказати кожному, що потрібно бути обережними з такими спостережливими сусідами!