ЖИТТЯ

“Геть зар0зумілася у своїх Європах. Допоможи сестрі, що тобі шк0да. Ви ж тільки що з заробітків повернулися. Напевно, повні кишені грошей привезли, а для рідної людини шк0да”

Люди, які ніколи не їздили на заробітки за кордон уявляють собі, що гроші там роздають на кожному кроці. Тільки відкриваєш кишеню, а туди вже хтось кілька папірців у сто євро чи злотих поклав. Вони навіть уявлення не мають, що там потрібно важк0 працювати. Люди їдуть туди не відпочивати.

Ми з чоловіком довго вагалися, чи варто їхати за кордон. В нас підростав син. Тоді йому було десять років. Ми почали думати про його навчання. Заробити у нашій державі не було, та й немає жодної можливості. Наші знайомі порадили нам візове агентство, через яке вони їздили вже кілька разів. Ви не уявляєте, наскільки було лячно залишити в тому офісі копії своїх документі та завдаток у понад п’ять тисяч. Але все було добре. Через кілька тижнів нам повідомили про те, що запрошення на роботу готове, й нам признали дату подачі документів. Від нас вимагалися тільки підписи на бланках. Там же нам допомогли знайти роботу. Нам пощастило, що ми сімейна пара. Робота на одному заводі та ще й додатковий бонус у вигляді окремої кімнати для житла.

Моя мама не дуже добре прийняла нашу ідею. Вона була проти поїздок. Говорила прямо, що в нас росте син, що в нього якраз такий вік, коли за ним потрібно дивитися в чотири ока. Я розуміла та поділяла її хвилювання. Але все ж таки не могла відмовитися від поїздки. Разом ми більше заробимо, й мені буде спокійніше за чоловіка. А син в нас завжди був відповідальним. Я була впевнена, що він гарно себе поводитиме, поки буде жити у бабусі та своєї тітки (моя сестра попри те, що їй вже давно за тридцять й досі мешкає з мамою та шукає собі принца).

Реклама

Наша поїздка тривала пів року. Особливо важко було перших два тижні, але згодом ми звикли, трошки пристосували. Чоловік почав навіть трішки балакати польською мовою. Чесно зізнатися, попри те, що ми працювали на заводі, а в Україні я була вчителькою, я відчула себе більшою людиною на чужині, ніж на Батьківщині. Ставлення інше.

Вдома нас чекали всі. Особливо син. Я дзвонила йому кожного дня, але він все одно сумував. Ми з чоловіком пообіцяли купити йому новий телефон. Він давно мріяв про той гаджет з намальованим яблуком. Нас зустрічали з накритим столом. Ми одразу почали розповідати про своє закордоне життя. Мама раділа, що ми повернулися живі та здорові. Син тішився подарунком, а мені хотілося плакати від щастя. Нарешті я вдома.

Але вже на наступний день я спочатку посварилася з сестрою, а потім й з мамою. Почалося все з того, що моя сестра почала просити в мене позичити їй грошей на покупку телефону. Я відмовила, адже зароблені гроші ми вирішили відкласти на навчання синові. Та й до того я знала, що моя сестра не надто любить віддавати борги. Кожного разу доводилося в неї видирати кожну копійку мало не з боєм. А тут вона ще й почала мені тикати носом, що я привезла купу грошей, а їй не хочу допомогти. Я не витримала й розповіла їй все, що про неї думаю. Вона вже доросла жінка, а й досі живе маминим коштом. За комунальні послуги не дає жодної копійки, гроші на їжу витрачає через скрип у зубах. Тільки й знає, що бігати по дискотеках та ресторанах й шукати собі принца. Після почутого вона на мене образилася й вибігла з нашої квартири та ще й з усієї сили грюкнула дверима.

А вже через кілька годин мені зателефонувала мама та почала кричати у слухавку, що я зарозумілася у своїх «Європах». «Допоможи сестрі, що тобі шкода. Ви ж тільки що з заробітків повернулися. Напевно, повні кишені грошей привезли, а для рідної людини шкода». Я була шокована від її слів. Ось, що про мене думає моя сестра та як налаштовує проти мене маму. Я не стала нервувати маму й вирішила, що розумніше буде покласти слухавку. Після цього ми не спілкуємося майже тиждень.

Реклама

Також цiкаво:

Close