Я вийшла заміж 15 років тому. Мені було всього 20 років, і я була неймовірно закохана у свого майбутнього чоловіка. Він – старший та досвідченіший – уже хотів родину, і я швидко погодилася вийти за нього заміж.
Я не встигла закінчити університет, як народилася наша перша донечка. Коли їй виповнилося два, я вийшла на роботу, адже більше не могла сидіти вдома. Донька пішла до садочка, а я – працювати.
Ми жили у квартирі матері мого чоловіка, точніше бабусиній, адже матері вона дісталася у спадок. Проте свекруха нам хоч і дозволила там жити, але квартиру не переоформила. Вона вважала, що я обманула його сина, змусила одружитися на собі, щоб отримати прописку в місті, адже я була родом із села. Тому свекруха за людину мене не вважала, і, звичайно, не прописувала у квартирі ні мене, ні доньку, намагаючись довести своєму синові, що я з ним тільки заради цього. Вона дуже хотіла, щоб ми розлучилися. Згодом так і сталося, але не через те, що я не кохала її сина, як думала вона…
Ще через п’ять років народилася наша друга донечка. Знову я побула в декреті два роки та вийшла на роботу. Ми з чоловіком за цей час зробили ремонт у квартирі, купили машину. Та все це він вважав своїми особистими досягненнями, начебто я не працювала та не вкладала в усе це свої гроші та зусилля. Та тоді мені було все одно.
Роки йшли. У нас все було добре. Стосунки не псувалися. Я, як і раніше, кохала чоловіка, він мене також. Донечки наші росли гарними та розумними. Вони були дуже схожими на тата, і я цьому раділа.
Та чоловікові дуже хотілося ще й сина. Він довго вмовляв мене на третю дитину. Кожна жінка мене, напевно, зрозуміє, адже вагітність та пологи – це не в магазин сходити. Тим паче в 32 роки.
Та незабаром чоловік мене вмовив. Я завагітніла, і через дев’ять місяців у нас народився здоровий синочок. Як на замовлення, адже чоловік так мріяв про сина!
І саме після народження сина чоловік почав затримуватися на роботі. У нього з’явилися якісь відрядження. Я не відразу зрозуміла, у чому справа, адже двоє дітей, побут, та ще й немовля не давали мені розслабитися чи подумати про щось, окрім підгузків, приготування їжі, прибирання та уроків. Так продовжувалося протягом півтора року.
Згодом чоловік сам зізнався, що в нього є коханка. Він сказав, що хоче жити з нею й оформити стосунки. Ми подали на розлучення. І нам ще довго довелося ділити майно. Чоловік хотів забрати машину собі, і йому таки вдалося довести, що саме він її придбав, коли я була в декреті. Колишній попросив не подавати на аліменти, а натомість я могла жити у квартирі його мами разом з дітьми. У решті решт я погодилася на такий варіант, адже син якраз мав іти в садочок неподалік, а я – на роботу, тому я не могла зараз переїздити з дітьми у винайману квартиру, та й платити за неї мені не було чим.
На роботі за ці два роки змінився начальник. Та Михайло Петрович був дуже добрим і привітним, тому ми відразу знайшли спільну мову. Він молодший на декілька років, але дуже компетентний та розумний.
Я йому відразу сподобалася. Він почав часто мене запрошувати в обідню перерву в кафе. Потім я часто його зустрічала в парку поруч з будинком, коли гуляла там з дітьми. Я була така затуркана й засмучена, що й не помічала всіх знаків уваги. Навіть те, що Михайло Петрович жив за містом, а не поруч з нашим будинком мене не насторожувало.
Та через декілька місяців Михайло зізнався, що я йому подобаюсь. Він хотів бути зі мною. Я такого не очікувала, думала, кому потрібна розведена жінка з трьома дітьми? Я навіть перепитала його та нагадала, що в мене троє дітей (з голови вилетіло, що він з усіма ними вже знайомий).
Ми почали зустрічатися, а через пів року Михайло зізнався мені в коханні та зробив пропозицію. Я була на сьомому небі від щастя, і тут з’явився мій колишній. Він сказав, що не хоче, щоб його дітей виховував чужий чоловік, хоча майже рік не платив аліментів та не бачився з дітьми. Він сказав, що якщо я хочу залишатися в «його квартирі», то маю розстатися з Михайлом! Я відмовилася…
Михайло сказав, що все одно забрав би нас до себе. Але тут була велика проблема – він жив разом з батьками. Ми ще не були знайомі, а тут я прийду не просто знайомитися, а й жити й відразу з трьома дітьми? Мені було дуже соромно та страшно.
Але всі сумніви розвіялися, коли я ступила на поріг. Мама Михайла мене міцно обійняла та сказала, що давно хотіла познайомитися зі мною та «онуками». Тато також радісно зустрів нас усіх!
Ми стали жити разом, і у великому будинку для нас усіх виявилося навіть забагато місця! Кожного дня в нас сімейна вечеря, а на вихідні батьки Михайла забирають дітей, а нас відправляють у місто відпочити вдвох. Уже через місяць у нас весілля. Ми з дітьми дуже щасливі!