Коли я дізналася, що бeзnлiднa, то ми з чоловіком вирішили вcuновити дитину. Згодом ми взяли хлопчика, але чоловік так і не зміг знайти з ним спільну мову!

Я вийшла заміж у 27 років. До того ми зустрічалися з чоловіком майже шість років, п’ять з яких жили разом. Та ми вирішили створити сім’ю, коли в нас буде своє житло та нормальна зарплатня. Звичайно, майже одразу після одруження ми почали думати про дітей, та й через два роки я не змогла завагітніти…

Ми з чоловіком пройшли обстеження. Через декілька місяців лікарі не мали ніяких сумнівів – я безплідна і ніколи не зможу мати дітей. Я дуже переживала з цього приводу. Я знала, що чоловік хоче дитину, почала вже думати про розлучення – благородно відпустити чоловіка. Але я занадто його кохала, щоб просто так здатися. І тоді я запропонувала чоловікові всиновити дитину.

Звичайно, ми хотіли всиновити маленьку дитину, бажано, прямо з пологового будинку, та нам сказали, що на таких дітей «черга», а я чекати не хотіла. Свого сина ми знайшли в дитячому будинку. Артемчик відразу сподобався мені. Він виявився дуже добрим, ввічливим та вихованим хлопчиком, тож чоловік нічого не мав проти всиновлення чотирирічного Артема.

Через декілька місяців ми вже забирала з дитячого будинку нашого сина. Я відразу знайшла з ним спільну мову, Артем почав називати мене мамою. Ми з ним дуже любили проводити час разом. Я навіть домовилася працювати на пів дня, щоб більше часу проводити з сином.

Натомість мій чоловік після всиновлення майже перестав помічати Артема. А коли й звертав на нього увагу, то тільки для того, щоб зробити йому чергове зауваження. Коли чоловік підвищував голос на нашого сина, я завжди починала з ним сперечатися. Я не приймала таких методів виховання зовсім. А потім я зрозуміла, що чоловік просто не любить Артема…

Через два місяці чоловік сказав мені, що він так жити не може, і ми повинні призупинити опіку та відвезти Артема назад у дитячий будинок. Він умовляв мене погодитися, говорив, що ми назбираємо грошей на процедуру штучного запліднення, і в нас буде «наша» дитина. А потім поставив перед вибором – або він, або Артем!

Я не довго не могла обрати. Як узагалі можна обирати між сином та чоловіком? Я багато про це думала й вирішила, що не зможу відмовитися від своєї дитини. Та саме того дня, коли я вирішила повідомити чоловікові про своє рішення, я повернулася з роботи та не застала сина вдома! Чоловік без мого відома почав процедуру припинення опіки та відвіз Артема в дитячий будинок!

Я відразу ж поїхала за сином. Він був дуже радий мене бачити та плакав від щастя, як і я сама. Тепер ми живемо з сином удвох, а з чоловіком я все-таки розлучилася. Але ми з сином щасливі!