Моєму синові нещодавно виповнилося шість років. Я кожного дня на роботі і навіть не помітив, як він швидко виріс. Тиждень тому в нього був день народження. Задовго до цього він майже кожного дня просив мене з дружиною подарувати йому цуценя. Ми не дуже хотіли заводити у квартирі собаку. Нам було шкoда дорогий ремонт та меблі. Намагалися переконати сина та навіть підкупити його цукерками й іграшками. Але він ніяк не хотів відмовлятися від своєї мрії мати собаку.
Робити було нічого, тому на шостий день народження нашого сина у родині з’явився новий мешканець. Син був просто у захваті, коли вранці знайшов його у коробці з-під взуття. Дружина навіть знімала на телефон його реакцію. А цуценя, не дочекавшись, поки його знайдуть, постійно саме вилазило з коробки.
Єдиною нашою з дружиною умовою було те, що син сам буде за ним доглядати та вигулювати. Ми вирішили, що він повинен вчитися відповідальності. До того ж, дружина вичитала, що діти, які ростуть з домашніми улюбленцями, більш співчутливі та організовані. Звісно ж, я розумів, що у своєму віці він не зможе повністю доглядати за собакою, але вже було пізно.
Одного разу повернувшись з роботи, я одразу почув у квартирі запах собачої несподіванки. У кімнаті знайшлося й джерело «французького аромату». Собака побачив мене та почав скавчати. Він хоч й був маленький, проте розумів, що вчинив недобре. Я уважно подивився й зрозумів, що його вини в тому не було. Його ошийник, з яким ми виводили його гуляти лежав там само, де я бачив його вранці. По складеному графіку сьогодні була черга сина вигулювати цуценя. А той спокійно сидів собі та грався у комп’ютері.
Я розсердився та змусив його прибрати. Після чого син дав стусана цуценяті. «Будеш знати». Мене це обурило ще більше. Коли я побачив, що зробив мій син, то запитав у нього: «Що мені з тобою робити, коли ти не будеш слухатися?» Він довго не відповідав. Розумів, що йому немає чого відповісти. «Вибач, будь ласка. Я більше так не буду,» – сказав він. «Не в мене потрібно просити пробачення. За це візьми його та сходи на вулицю погуляти». Син все зрозумів. З того дня він більше ніколи не підіймав руку на тварин.
