Кожного року я відпочиваю в санаторії. Маю деякі проблеми із здоров’ям, то ж і здоровлююся. Купую путівку в Трускавець, проходжу необхідні процедури і п’ю водичку.
Так було і цього року. От тільки як я приїхала додому – жахнулася.
Мого городу не було, квітника теж не було. Всі грядки були зрівняні. І сліду не залишилося.
Я дуже люблю садівництво. Та й квіти завжди милують око, а аромат домашніх свіжозірваних огірків – це ще те задоволення, як і їхній хрумкіт.
Від побаченогго мені одразу стало погано. Я навіть кілька разів закривала і відкривала очі, щоб побачити все так, як було зажди. Але реальність була інша.
Я зайшла додому і з порогу запитала у сина і невістки, що це означає. Вони стояли і посміхалися. Сказали, що зробили таку красу.
– Красу??? Хіба це краса – сира рівна земля? Краса була до того. – сказала я.
Син підійшов до мене і сказав:
– Мамо, ти вже не молода. Не можна тобі цілими днями бути на грядках. Від них у тебе тиск. Ми з Оксаною порадилися і вирішили все засіяти травичкою. А ще поставити велику качелю.
– Оце так! А в мене запитати ви не хотіли. Що за самостійність? Хто взагалі дозволив? Це мій дім! Мій! І ви живете тут тільки тому, що я дозволила. Забирайтеся геть! – сказала я.
Син і невістка голосно засміялися. Але мені байдуже. Вони більше в моєму домі жити не будуть. Це ж вони собі вирішать і одного ранку я прокинуся у будинку для пристарілих, а не у своєму ліжку. Теж мені господарі знайшлися.
А ви б як поступили? Я своє рішення змінювати не збираюся. Хай шукають собі інше житло. А я знову посаджу свої квіти і грядки.
