Коли я з’явився на світ, моїм батькам було лишe по 16. І ось їхня історія

Мої батьки були знайомі змалечку. Гралися в одному дворі. Тому і в дитсадок ходили один. А потім в школі навчались в одному класі. Спочатку вони просто товаришували, а потім почали зустрічатись. Але через рік, коли їм було по 16 років, вони почули те, до чого точно ще не були готові.

Коли вони навчались у випускному класі, всім потрібно було пройти черговий плановий медогляд. Саме тоді гінеколог і повідомила мамі, що вона вагітна. Це був шок для неї. Термін вагітності був 2 місяці. І хоч в неї була затримка, але вона не зважила на це, тому що тоді цикли були нерегулярні.

В наш час завагітніти в такому віці, це вже більш звична справа, ніж в ті роки. Мама і її батьки боялись осуду інших людей. І хоч батьки були не готові до моєї появи, але все таки вирішили не робити аборт, а зберегти дитину.

Я знаю, що їм було важко прийняти таке рішення. Вони довго вирішували, їх лякала поява дитини в такому ранньому віці. Адже попереду в них мав початись новий етап в житті – закінчення школи та навчання в інституті. Зрозуміло, що дитина не входила в їх плани, і вони боялись, що моя поява зіпсує їм майбутнє.

Але все склалось, як склалось. Після закінчення школи мої батьки одружились. Вони дуже кохали один одного, допомагали і завжди підтримували. Можливо комусь було б важко і навчатись, і виховувати дитину. Але тільки не моїм батькам. Можна сказати, що вони виявились чудовою командою: обоє навчались на заочному, а тато ще й працював.

Звичайно ж не обійшлось і без допомоги їхніх батьків. Вони дуже любили мене, багато часу проводили разом зі мною, виховували та повчали. А коли я став підлітком, то мої батьки стали для мене найближчими друзями. Я міг з легкістю поділитись з ними якимись секретами чи попросити пораду – я знав, що мене завжди підтримають.

А як думка оточуючих? Скільки людей, стільки й думок. Всім не догодиш. Хтось підтримує такі родини, як наша, а хтось вважає – це ганьбою на все життя. Але не важливо скільки людині років, головне, як вона міркує і чи правильні висновки робить. Хтось і в 30 років боїться народжувати, бо не готові до цього, а хтось і в 16 може стати найкращими батьками, які готові на все заради дитини.

Я дуже щасливий, що тоді вони не злякались і пройшли цей хоч і нелегкий, але правильний шлях. Дякую вам, мої дорогі, що дали мені життя.