Коли я знайшов свою маму, вона нe змoглa відповісти на мої питання

Так склалось, що одразу після народження мама вiдмoвилacь від мене. Мене завжди цікавило, чому вона так вчинила. Адже фізично й розумово я був абсолютно здоровою дитиною.

Від інших дітей відрізнявся лише рудим кольором волосся. Через це мене часто ображали, тому мені довелось навчитись захищати себе.

В дитячому будинку всі діти мріють, що їх заберуть названі батьки. Але в той час, коли в інших з’являлись нові сім’ї, мною ніхто не цікавився. Тому моє дитинство пройшло в дитячому будинку.

Я щодня мріяв, що мама повернеться і забере мене з дитячого будинку, усвідомивши свою помилку. Але з роками я зрозумів, що цього не станеться.

Мені хотілось дізнатись хоч щось про своїх маму чи батька. Але єдине, що мені розповіли в дитячому будинку – зразу після народження від мене відмовились, не глянувши на мене і не давши імені.

Важко жити з думками, чому рідна мати від мене відмовилась. Чим я їй заважав? Що керувало нею в той момент?

Жити в дитячому будинку дуже важко. Тому дуже дивно, що в мене сформувався сильний характер, і я завжди був позитивною дитиною. На це також сильно вплинули вихователі, які завжди були добрими до мене.

Мені подобалось навчатись, тому в школі в мене були найкращі оцінки. Адже нас з перших днів переконували, що лише наполегливі люди досягають своєї мети в житті. Моєю єдиною мрією було знайти свою маму.

Після закінчення школи я хотів вступити до медичного інституту. І мені це вдалось. Я обрав для себе професію стоматолога. Одного дня коли на останньому курсі навчання я проходив практику в столичній клініці, до нас завітала жінка. Коли вона мене побачила, то одразу підмітила колір мого волосся. Вона сказала, що працює в пологовому відділенні акушеркою і пам’ятає новонародженого малюка з таким яскравим волоссям.

Тоді я розповів їй свою історію. На щастя, вона згадала мою маму. А наступного дня дістала для мене з архіву її адресу. Я одразу поїхав на зустріч з мамою, але на жаль там вона вже не мешкала.

Я шукав допомоги через соцмережі, куди виклав всю відому мені інформацію. Знайшлись люди, які знали мою маму. Дізнавшись назву міста, я поїхав туди. І нарешті зустрів свою маму, але вже на кладовищі.

На фото була така ж рудоволоса красива жінка. А під ним напис “Коханій дружині та чудовій матусі”. Отже, в неї ще були діти, яких вона любила. То чому ж вона так вчинила зі мною? Чи взагалі згадувала мене?

З того дня минуло вже багато років. Я одружився і тепер в мене є чудова родина, якої мені так не вистачало в дитинстві. Я зміг досягти багато чого. Єдине, що я не зробив – не дізнався, чому від мене відмовилась мама. Хоч це і дивно, але я зміг її пробачити. Адже обставини можуть скластись будь-які й все треба вміти розуміти та відпускати. Адже образи лише затьмарюють щасливе життя.