Коли Леся просить свекруху за онуком подивитися декілька годин, у Павлини Антонівни аж руки починають трусuтuся. Вона відразу за cepце хапається

Леся народила чудового хлопчика Дениска і була у декретній відпустці по догляду за ним. Чоловік на високооплачуваній роботі працював. Свекруха зі свекром у сусідньому будинку жили і частенько відвідували онука, щоб допомогти невістці.

Леся хотіла бути з сином до трьох років, а потім влаштувати Дениска у садочок та вийти на роботу. Але ж тут Павлина Антонівна всунула свої «десять копійок»: “Йди працюй, а за онуком я й сама зможу подивитися. Хіба ж це нормально, що син працює, а невістка вдома сидить?”

Якраз ще й з роботи зателефонували і запитали, чи не збирається Леся раніше вийти? Чи то співпадіння було, чи свекруха постаралася – невідомо. Жінка поговорила з Андрієм, чоловіком своїм. Він теж не заперечував, щоб Леся йшла працювати.

Тож вона так і зробила. Тільки вже через декілька тижнів Леся почала розуміти: її свекруха не справляється з Дениском. Вона постійно телефонувала невістці аби та поверталася швидше. То тиск у неї піднімався, то голова боліла, то ще в якихось справах Павлині Антонівни піти було треба.

Звичайно, це ж не просто прийти і посидіти з онуком декілька годин. Зранку до вечора жінці похилого віку важко було сидіти з дворічною дитиною. Тим паче, що Дениско ріс активним та енергійним хлопчиком, за ним потрібно було дивитися щохвилини.

Довелося Лесі оформлюватися на роботу на половину ставки. Та вона бачила, що Павлина Антонівна стомлюється і п’ять годин малого поглядіти, тому повернулася жінка знову в декретну відпустку.

Тепер свекруха їй не дорікає стосовно роботи. Однак, коли Леся просить її хоч три годинки побути з Дениском, у Павлини Антонівни відразу починають руки трястися, і вона за серце хапається.