Познайомилася якось з доволі симпатичним хлопцем. Мабуть, єдиним чим він мене зацікавив, то це своєю зовнішністю.
Ми довго переписувалися, і врешті-решт вирішили зустрітися в живу. Домовилася про час та місце. Зустрілися, почали розмовляти на різні теми. Вирішили прогулятися по місту.
До нас підійшла маленька дівчинка. Від неї неприємно пахло й одягнена була у брудний та брудний одяг. Вона просила грошей, а як ні то їжу. Не знаю чому, але я не можу відмовити людині, яка просить їжу. Оскільки біля себе я нічого не мала, то дала дівчинці п’ятдесят гривень. Вона так зраділа й одразу помчала у супермаркет.
Ми гуляли, я багато розказувала, а хлопець мовчав. Коли я поцікавилася у чому справа, він відповів, що терпіти не можна бідних. Мовляв, вони повинні самі заробляти кошти, оскільки вони такі як і ми, їм все під силу. Тому він не бачить сенсу їм чимось допомагати. Все одно ті кошти витратить на те, що їм не потрібно…
Я була здивована такою позицією хлопця. Це звісно добре, що йому невідомо, що таке бідність. Але коли людина просить їжу чи пару гривень, то завжди виручаю. Адже я на тих пару гривень не збіднію, а безхатченко купить якусь звичайну воду та хліб. Не з хорошого життя ці люди опиняються на вулиці! Я не маю права переконувати хлопця, але висловити свою думку та позицію я була вимушена.
Потім ми сходили у кіно. Де я сказала, що кожен розраховується сам за себе. Адже кожен із нас працює і в силах сплатити за себе.
Після цього побачення він додав мене у чорний список. З того моменту ми більше ніколи не бачилися й навіть не переписувалися.
Мабуть, очікував, що наші погляди на певні речі будуть збігатися. Але не все так, як гадав…
