ЖИТТЯ

Коли мати Юрія була при cмepтi, вона розказала правду: «Твій батько тебе ніколи не кидав. Але обіцяй, що ти не поїдеш до нього!»

90 років було Корнію Федоровичу. Це був самотній дідусь, який жив у селі. Але всі тут забули, що колись у нього була дружина і син.

Синові Корнія Федоровича вже було п’ятдесят дев’ять років. Але дідусь пам’ятав його ще маленьким хлопчиком. Запитаєте, чому? Тому що доля так розпорядилася. Коли Юрію, синові Корнія, виповнилося чотири роки, його дружина Ольга забрала малого і поїхала в місто, в іншу область. Сказала, що відвідати їде свого брата.

Вона більше не повернулася. Та й сина більше не привезла.

Реклама

Корній невтомно шукав жінку. Але так і не знайшов. Вона обірвала всі кінці. Чоловік сподівався, що дружина одумається і повернеться. Як же сину без батька рости? Цього не сталося.

Майже щоночі снилися Корнію Ольга і Юрій. І нічого вдіяти він не міг, бо вони ніби у воду канули. Лише прийшов один раз лист без зворотної адреси. У ньому було написано: «Живі-здорові ми. Не шукай, ми не повернемося».

Дуже страждав Корній, бо більше ніякої звістки від родини не отримував. Жив собі з батьками, допомагав стареньким і чекав, чекав…

Пізніше померла мати Корнія, через два роки за нею відійшов і батько. Зовсім один залишився чоловік. Так більше і не одружився. Фліртували з ним жіночки із села, та все без результату. Самотнім до кінця життя залишився Корній. На що він чекав? Кого вижидав щодня? Про те знав тільки він.

Щонеділі чоловік ходив до церкви. Він щиро молився, щоб хоч наприкінці життя побачити Юрія. Дітям на вулиці Корній роздав гостинці. Нікого не обділяв. Для кожного у діда Корнія в торбинці цукерки були. Через те й любила його дітвора.

А ввечері старенький чоловік сідав самотньо на кухні, заварював собі чай з м’ятою і тихо плакав. Він дуже сумував за своїм сином.

І Юрій спочатку сумував за татом. Подруга Ольги пропонувала їй дати адресу Корнію. Але та відмовлялася:

– Для чого? Він все одно в місто не поїде. Йому у селі краще. Та й батьків він не покине. Старенькі вони вже. А я у селі жити не хочу. Хай син без батька, але у місті росте. Тут перспектив більше.

Юрію жінка повідомила, що батько пішов від них. А також наголосила, щоб він Корнія забув назавжди.

Пізніше Ольга знайшла собі нового чоловіка. Він добре ставився до її сина. Тому дуже скоро Юрій назвав його татом.

Минали роки. Ольга тяжко захворіла. Вона лежала довго в лікарні, та шансів на одужання майже не було. Перед смертю жінка позвала до себе сина. Лише тепер вона відкрила правду:

– Довгі роки ти, Юрію, не знав нічого. Пробач мене, якщо можеш. Тільки тепер я розкаююсь в тому, що зробила. Не кидав тебе твій батько. Це я забрала тебе і вивезла із села. Я хотіла, щоб ти, сину, в люди вибився. А не корів пас на пасовищах. Я для тебе іншої долі бажала. А батько твій від тебе не відмовлявся. Він завжди тебе любив. Все життя своє шукав. Та я навмисне переховувалася. Правду вже ти знаєш. Але обіцяй не їхати до нього, не треба.

litprichal.ru

Ольга померла. А думки про батька довгий час не давали спокою Юрію. Він не зміг пообіцяти помираючій матері не їхати до батька. Зізнався у цьому дружині й доньці. Разом вони вирішили, що треба негайно збиратися в дорогу, щоб швидше дідуся побачити.

Накупили для дідуся різних подарунків і гостинців і вирушили в село. Коли прибули, то перше, що побачили,  – похорон. Вони не знали, де живе Корній, і тому запитали у людей, що стояли обабіч дороги. Жінка похилого віку ошелешила своєю відповіддю:

– Так Корній Федорович помер вчора. Інфаркт у нього стався, поруч нікого не було. Сьогодні його ховаємо. Рідних у нього не було. Усім селом проводжатимемо в останню путь старенького.

Оце так! Приїхав до батька і не встиг. Не встиг поговорити, не встиг почути і слова від нього. А Юрій навіть його і не пам’ятає…

Разом з дружиною та донькою пішли вони на цвинтар. Стояв Юрій, як вкопаний, не міг і слова промовити. А жінки, що поруч стояли, говорили:

– Який славний чоловік був. І мухи не образив. Добрий, завжди до чужих дітей горнувся. Своїх то в нього не було. Отака доля у людини.

Болісно стало у Юрія на душі. Прикро було й Олені, його дочці, що так і не побачила дідуся живим. А більше у неї дідуся й немає.

Шкода, та помилки минулого, на жаль, виправити неможливо. Похнюпивши голову, йшов Юрій зі своєю сім’єю із цвинтаря. Назавжди попрощався він зі своїм батьком.

Реклама

Також цiкаво:

Close