ЖИТТЯЦІКАВО

Коли мені онуки подарували Рекса, я й не думав, що він такий розумний.

Після виходу на пенсію я переїхав в село. В батьківську хату. Завжди мріяв, що буду тим дідусем, який порається на городі і передає власний врожай дітям і онукам до міста.

У мої плани входило це все робити разом з дружиною, як і у її. Але життя внесло свої корективи і вирішило, що моя Марічка споглядатиме за цим всім з небес.

Та й я вірю в те, що вона саме там і мені допомагає. Коли було дуже сухо і вся городина засихала – я просто говорив з дружиною і просив хоч кілька хвилин дощу і він завжди починався.

Реклама

Так ось, онуки вирішили, що мені самому сумно в селі і подарували мені собаку. Смішна вона така була, біленька з рудими плямками. Я й не думав, що мені попався пес-розумник.

Рекс з перших своїх днів зі мною був дуже слухняний. Він швидко вивчив команди і допомагав мені.

Восени онуки приїхали до мене вгості і не впізнали подарованого собаку. Справжній господар. Він збирав яблука і носив їх до корзини. Це ж тільки уявити.

І це не єдині його вміння та заслуги. Рекс зі мною багато чому навчився. Розуміє одразу що саме я прошу його принести чи подати. Надзвичайно здібний.

По правді кажучи, я й не думав, що він такий. А зараз Рекс мені як син. З ним цікаво і поговорити. Наприклад, якщо я запитую у нього поради – він може гавкнути і знак погодження, або ж почати мене шкрябати лапкою і махати головою, якщо проти.
Онуки здивовані і натішитися не можуть, що подарували дідові справжнього друга. От така у нас історія.

Реклама

Також цiкаво:

Close