Коли мені виповнилося 14 років, я зібрала речі та пішла шукати дuтячий будин0к, у який мене 3биралися в1ддати мої батьки

Нещодавно у соціальних мережах прочитала допис про одного хлопчика. Він виріс в 1нтернаті для особливих дітей. Його історія ш0кувала мене. Цю дитину хотіли усиновити, та він усіма можливими способами не давав цього зробити. Хлопчик і у притул0к  випадково потрапив, бо діагн0з, який йому поставили л1карі, не підтвердився.

Я читала цей допис і плакала, бо згадувала своє дитинство. Я не можу сказати, що я була щасливою дитиною. Батьки щодня принижували та ображали мене. Мати могла схопити мене так за волосся за непослух, що аж пасма залишалися в її руках.

Мій батько лупцював мене усім, що до рук йому втраплялося. Це міг бути пасок, провід, кропива, велика гілляка, віник чи швабра. Я боялася своїх батьків. Мені було моторошно у їхній присутності.

Щодня вдома у нас були гулянки. До батьків приходили гості. Вони разом пиячили до самого ранку. Мої дитячі бажання ігнорували. На мене не звертали уваги або просто кричали ні за що. У мене було жахливе дитинство! Я ненавиділа гамірні компанії та своїх батьків.

Мати та батько погрожували, що віддадуть мене до інтернату. Вони говорили ці слова кожного дня. За будь-яку провину вони лякали мене дитячим будинком. Отримала погану оцінку – інтернат, не прибрала у квартирі – інтернат, порвала сукню – інтернат. Я постійно чула ці слова.

І ось у день, коли мені виповнилося 14 років, я сама зібрала свої речі та пішла шукати дитячий будинок. Я твердо вирішила знайти його і залишитися там. Та батьки мене знайшли і знову жорстоко відлупцювали.

Коли я досягла повноліття, нарешті змогла спокійно видихнути та залишити своїх батьків.

Тепер у мене зовсім інше життя. Я виховую двох чудових діток. Ніколи не дозволю собі допустити тих помилок, які робили мої батьки. Я люблю своїх дітей. Не ігнорую їх, виховую так, як би хотіла, щоб виховували мене у дитинстві.

Можливо, треба давно було забути всі образи. Але не можу я. Суворе виховання з агресією та приниженням далися взнаки. Я хоч і виросла серйозною та відповідальною, але відчувала себе якимось вовченям у цьому світі. Я ніколи не відчувала любов та ласку від батьків. Вони ніколи мене не любили. Я не розуміла одного: навіщо вони мене народжували, якщо я їм була непотрібною?

Напевно, моя покійна сестричка теж відчувала подібне. Вона померла у віці 5 років від запалення легень і залишила мене одну. Батьки пиячили і просто не звертали уваги на неї, коли вона горіла від температури. До лікаря звернулися, коли було вже пізно. Я думаю: Бог бачив, що наші батьки не любили нас, тому він забрав Марію від них. А мене чомусь залишив.

Ні батько, ні мати навіть на старості років не визнають своїх помилок. Вони не можуть збагнути, що не можна так ставитися до своїх рідних дітей. Так, батьки купували мені одяг та необхідне приладдя. Але я ніколи не отримувала від них турботи та ніжності. Моя мама ніколи не обіймала мене і не говорила ласкавих слів. За що я їх повинна любити? Тепер вони називають мене невдячною.

Коли я завагітніла, наважилася попросити про допомогу матір. Та вона змушувала мене зробити аборт. Я не погоджувалася. Вона заявила, що я зможу залишитися у неї тільки тоді, коли після пологів віддам дитину до дитячого будинку. Я у друзів і знайомих ночувала, перебувала на вокзалах, але від умов, що поставила мені моя мати, відмовилася.

А потім я познайомилася з Сергієм. Він забрав мене до себе, коли почув мою історію. Тепер він мій чоловік. Ми виховуємо в любові двох діток. У нас щаслива сім’я.

Якось він запитав мене, чи пробачила я тепер своїм батькам. Але як я можу їм пробачити?

Діти в інтернаті хочуть рости в родинах. Коли випускаються з притулку шукають своїх рідних. А я, навпаки, хотіла піти від своїх батьків, щоб жити в інтернаті.

Можливо, Бог навмисно послав мене саме у цю сім’ю, щоб я загартувалася для життя. Але я так і не навчилася бути жорстокою та відкидати людські почуття.

Зараз мої батьки розлучені. Мати влаштувала своє життя. Вона вдруге вийшла заміж. Батько спився. Хай Бог розсудить їх. Знаю лише одне: не можна до своїх дітей ставитися так, як вони ставилися до мене.

Оцініть статтю
ZigZag
Коли мені виповнилося 14 років, я зібрала речі та пішла шукати дuтячий будин0к, у який мене 3биралися в1ддати мої батьки