Я завагітніла у сімнадцять років. Сама не знаю, як я втратила голову і чим я керувалася замість тогго, щоб всю свою увагу і вільний час зосередити на навчанні. Закохалася. Перше кохання завжди болюче і обпікає на все життя. Когось обходить, а комусь залишає глибокі рани.
В мене залишилося одночасно і рана розміром з пропасть і щастя у вигляді маленьких крихітних ручок. Хоча, могло й не залишитися.
Мій хлопець мене покинув, як почув про затримку і відповідно розумів, що я вагітна. Просто зник, наче його ніколи й не було. Ще б пак – я була не повнолітня. Він хвилювався, що опиниться за гратами.
Мої батькі були розлючені, як я їм зізналася. Батько все кричав, що такий сором пізнає через мене. Наче не для того він мене ростив і взагалі я йому не донька. А мама тихо спостерігала за реакцією батька. Та й так у нас було заведено, що мама ніколи не виступала проти батька. Мабуть це й гарантія їхнього міцногго шлюбу.
Та інколи і поступатися потрібно. Батьки думали лише про себе і про те, що скажуть люди. А мені і так було погано. Мама відвела мене на аборт. А я сиділа і плакала. Лікар уважно на мене подивився і тоді відвів маму за ширму. Я чула всю їхню розмову.
Лікар переконувала маму не робити помилку. У мене може більше ніколи не бути дітей і можуть бути проблеми із здоров’ям, адже термін уже крайній для аборту. Мама була непохитна.
А я просто встала і втекла. Я точно знала, що народжу дитину і не відмовлюся від неї. Тоді я й не уявляла всіх випробувань, які на мене чекали. Та я впоралася.
Моїй дочці шістнадцять. Вона мене вразила звісткою, що у тридцять шість років я буду бабусею. Її хлопцю також шістнадцять. Вони однокласники. Дуже вдало випускний в школі відсвяткували.
Я відчула на собі весь цей жах, який колись відчули мої батьки. Скажу чесно, прийняти це все в своїй голові – ой як не просто. І звичайно ж перша думка, яка виникає – аборт. Це ж тільки дитина, все життя попереду, не сидіти їй в підгузках. Дочці потрібно вчитися.
Я переночувала з своїми думками. Ми поговорили з дочкою, її хлопцем та його батьками. Прийняли рішення про батьківську згоду на одруження.
Не могла я вчинити з рідною дитиною інакше. Та й сама колись була в такій ситуації. То ж знаю, що вона відчуває. Я тоді не змогла і вона не зможе.
Ми з чоловіком забрали новоспеченого зятя жити до нас. Чоловік сказав, що діти мають вчитися. Він мене підтримав. З дитиною і ми можемо сидіти, і інші дідусь з баусею допомагатимуть.
Знаєте, основне це підтримати дитину. Поставити її на своє місце. Мені, можна сказати, “пощастило” – я знала всі емоції, які може відчути моя донька, якби наша думка була іншою.
Дивно, звичайно бути бабусею в такому молодому віці. Та й мій молодший син всього на три роки старший за внука.
А чоловіку весело, що він одружений з бабусею. Все таки почуття гумору у ньогго не відбереш, як і його добре серце.
