Коли ми стали заможними, то про нас згадали й родичі! 

З коханою ми одружилися, коли обом ледь було за 20 років, тому спочатку нам доводилось дуже туго, можна сказати, що ми виживали, але тоді ніхто з родичів не телефонував нам, щоб дізнатися, чи все у нас добре. Все змінилось, коли ми розбагатіли.

Так вийшло, що ще з підліткового віку я виношував ідею бізнесу, дружина мене у ньому підтримувала, тому чимало часу я витрачав саме на нього, постійно пробувавши різні підробітки, а моя кохана буда змушена ходити на дві роботи, щоб ми мали за що жити і як розвивати мій майбутній бізнес. Нам знадобилось сім років, щоб стати на ноги й щоб мій бізнес почав приносити хороші гроші. Попри те, що гроші буди непогані, та дружина вийшла у декрет, тому це стало нашим єдиним прибутком, й ми продовжували «виживати» й пробувати розвивати бізнес.

За цей час ми змогли відкласти на власне житло й придбати його без кредитів та іпотек. Незабаром цю новину почули родичі й вирішили, що ми казково багаті, тому почали просити у нас грошей. Ми ніколи з дружиною не були скнарами й намагалися бути щедрими, тому вирішили дізнатися, що ж у них сталось, хоча нас двох і сильно ображало, що родичі надали перевагу забути про нас, коли ми їли один хліб, і згадали лише тоді, коли ми змогли піднятися. Ми все одно вирішили допомогти родичам.

Через місяць я потрапив в автомобільну аварію в дружині у декреті доводилось тягнути все на своїх плечах, поки я був у лікарні й знову таки наші родичі зникли, мов їх і не було. Лише моя тітка та племінниця допомагали дружині доглядати за мною та сином, коли потрібно було терміново розв’язувати робочі питання, і я за це їм дуже вдячний.

Після цього ми з дружиною прийняли рішення, що відтепер допомагатимемо лише тим, хто від нас не відвернувся, тому що не хочемо витрачати свої ресурси на тих, хто спокійно дивився, як нам важко, і не потягнув руку допомоги.

Що ви думаєте про таких родичів?