З чоловіком ми були у шлюбі 10 років і саме на таку красиву річницю вирішили р0злучитися. Причин для цього було багато, хоча найбільшою можна вважати те, що у чоловіка сталась якась псuхологічна кpuза, він хотів почати своє життя заново, відчути себе вільним. Я розуміла, що втримувати його не має сенсу, лише зроблю так, що розійдемось вopoгами, тому відпустила його.
Та й цей була не єдина причина. Чоловік перестав мене розуміти, коли я влаштувалась на нову роботу. Колектив там дуже дружній, тому для них вважалось цілком нормальним проводити нараду у піцерії, а робочі звіти у бані. Він вважав, що я просто почала його обманювати.
Коли ми вирішили розлучитися, то я думала, що це правильне рішення, але ніяк не очікувала, що далі на нас чекатиме такий поворот!
Коли ми одружилися, то я переїхала жити у його велику двокімнатну квартиру. Звісно, я не мала на неї ніякого права, але чоловік виявився благородним і, знаючи мою сімейну ситуацію, запропонував обміняти цю квартиру на дві однокімнатні. Я радісно погодилась і вже через місяць після розлучення ми з донькою жили на новій квартирі. Про те, як саме чоловік витратив кошти, я не знала і не цікавилась.
Минув ще місяць і чоловік почав телефонувати мені, що хоче бачитися з донькою, я дозволила. Спочатку вони бачилися лише на вихідних, а потім він почав забирати її зі школи та нерідко заходив до мене у гості.
Пройшов рік з нашого розлучення, і ми з чоловіком знову стали товаришувати, а інколи й проскакувало між нами щось романтичне. Одного вихідного дня ми з ним та донькою відправилися на прогулянку парком, доки вона купувала морозиво, ми розговорилися.
– Знаєш, а я навіть не пам’ятаю, чому ми розлучилися, – впевнено промовив він. – А ти?
– Теж, кудись поспішали, досі не розумію чому, – відповіла я.
– То може почнімо все спочатку? Доньці я потрібен, і тебе я кохаю. Щовечора, як повертаюсь з роботи, тільки й думаю про вас, заснути не можу, хочеться когось обійняти.
Я лише посміхнулась, я розуміла, що причин відмовляти немає, адже ми давно обговорили всі непорозуміння і були готові починати все знову.
Нам був потрібен рік, щоб зрозуміти, що ми любимо один одного і жодне бажання відпочити з колегами чи вільного життя не буде сильніше за це почуття. Лише виникла одна проблема, з тим, що чоловік вклався у будівництво нової квартири, а забудовник заморозив його не зрозуміло на який час.
Зараз ми троє живемо в однокімнатній квартирі й стараємось чимшвидше заробити грошей, щоб розширити площу.
Зараз ми з чоловіком прийшли до того етапу життя, коли у всьому підтримуємо один одного, поважаємо та любимо. Наша донька теж це відчуває і допомагає нам у побудові нового життя.
