Коли не cтaлo дружини, її батьки прийшли до мене з вuмoгoю вiддати пoловину квартири

Я знав, що у житті є чимало різних людей, і мені доведеться з ними зустрічатися, але усвідомлення того, що такі мерзенні люди можуть бути частиною моєї родини привело мене у ступор. Почалось все з того моменту, коли не сталo моєї коханої, і її батьки наглянули у гості не зі cпiвчyттямu та пiдтримкою, а з вuмoгою віддати їм половину квартири, яка була куплена за мої кошти.

Коли ми з жінкою одружилися, то у мене уже були накопичені кошти на купівлю квартири, тому те, що це сталось саме у шлюбі, чиста випадковість. Гроші з весілля ми витратили на ремонт та купівлю меблів, а її батьки допомогли нам лише з облаштуванням дитячої.

Це був п‘ятий день після того, як моєї коханої більше не було поруч, й до мене прийшли у гості її батьки. Чомусь у той момент я вже насторожився їхньому приходу, але прийняв їх, тоді ще думав, що нас об‘єднувало спільне горе. Але довго розмовляти вони зі мною не стали, відразу повідомили, що прийшли сюди, щоб отримати половину квартири, або гроші за неї, тому що у законі написано, що вони спадкоємці.

Звісно, якщо я не захочу цього робити й не піду на компроміс, то вони збиралися подати у суд на мене, свого зятя. Я вислухав їх, а сам лише розмірковував про те, чому ж вони не хочуть подумати про майбутнє своїх двох онуків?

Мені б хотілось вірити, що це сон, тому що таке безглуздя від родичів зі сторони дружини я ніяк не очікував, але це було реальністю. В один з найважчих періодів життя для нас всіх, вони вирішили, що прийшов час заробити грошей! Не знаю, що саме мене тоді роздратувало більше. Те, що вони намагаються житися на смepті своєї доньки, чи те, що зовсім не думають про майбутнє двох своїх онуків, яких я тепер повинен виховувати й ставити на ноги самостійно?

Я розумію, що, мабуть, жоден суд та адвокат не стане на їхню сторону, тому що у дружини є наші спільні діти, які тепер живуть тільки зі мною, але так би не хотілось доводити цю справу до такого абсурду. Надіюсь, у них якесь тимчасово затьмарення розуму, і незабаром вони згадають, що єдине дійсно цінне, що залишила їхня донька — це онуки.

Мої батьки та друзі прохають мене обмежити з ними спілкування й просто не слухати їх погрози, але хіба я можу так зробити з людьми, яких поважав, якими захоплювався, і яких хотів ставити у приклад для себе та своїх дітей?

Єдине, що мене досі тримає на плаву це те, що рідна сестра моєї дружини підтримала мене у цій суперечці й зараз намагається переконати батьків у тому, що вони вчиняють дурниці. Так приємно усвідомлювати, що хтось з іншого боку підтримує тебе, значить, у людей залишилися більші цінності, ніж гроші та вигода. Хоча батьки й не хочуть слухати свою другу доньку, але надіюсь, що незабаром вони таки визнають, що були неправі.

Я розумію, що, якщо вони доведуть цю справу до суду, то найбільш образливо мені буде за дітей, тому що я не хочу, щоб вони були знайомі з такими скнарами й, тим паче, брали з них приклад.

Що ви думаєте про таку безглузду боротьбу?