Коли передавав торби з домашніми продуктами, то добре було. А тепер сину та онукам бaйдyжe до мене

Ми з дружиною познайомились на заводі, де разом працювали. Через рік ми одружились, а ще через кілька років в нас народився син.

Час минав. Коли син виріс та одружився, ми з дружиною переїхали в село, а йому залишили квартиру в місті. А згодом він порадував нас онуками.

Ми часто їздили до сина в гості, щоб побачитись з онуками і заодно привозили свіжі продукти господарства. Вони теж не забували про нас і приїздили допомагати.

А коли онуки пішли до школи моєї дружини не стало. Мені було дуже важко самому. Добре, що син не забував про мене: щовечора телефонував мені в один той самий час, щоб поцікавитись, як пройшов мій день.

Я полюбив вечори за те, що почую голос сина та онуків. Я звик, що він телефонував зразу по закінченню випуску новин. Але згодом ця традиція порушилась. Спочатку син дзвонив пізніше звичайного: то на роботі затримався, то з дітьми уроки довго робив, то домашні справи. А потім наші розмови тривали менше.

Я розумію, що в нього своє життя. Але невже так важко набрати батька й поцікавитись, як він?

Мені вже ставало важче їздити до них. Тому син щовихідні приїздив, купував продукти, допомагав по господарству й наступного дня повертався додому.

Згодом він почав дзвонити ще рідше. Мене турбувало, що він не цікавиться мною, тому став погано спати, замучило безсоння. Й одного вечора коли син знову подзвонив пізно, я не втримався і виговорився йому:

– Ну нарешті ти згадав про існування батька. Невже так важко подзвонити й поцікавитись, чи я ще живий тут? Звичайно ж, коли возили з матір’ю продукти з села, то добре було. А тепер батько для тебе ніби тягар?

Син образився й вимкнув телефон. Заспокоївшись, я зрозумів, що наговорив зайвого. Від хвилювання в мене заболіло в серці, й мене забрали до лікарні. Лікар виписав мені ліки й попередив, щоб не хвилювався.

Я йому розповів про свого сина. Лікар був мого віку. Він уважно вислухав, а потім додав, що сила любові вимірюється не в кількості телефонних дзвінків.

Лікар пояснив, що в нього також є діти, й що вони теж не щодня йому телефонують. Але він розуміє, що в них своє життя й свої проблеми. Та це не означає, що вони його не люблять. Зараз всім важко, особливо молодим.

Лікар запропонував більше спілкуватись з сусідами чи їздити інколи до сина в гості, щоб побачитись з ним та онуками. А також порадив знайти собі якусь справу, щоб відволікатись від поганих думок й насолоджуватись життям, поки воно триває.