Коли подзвонили у двері, на порозі стояв незнайомець і протягував конверт: «Це вам, Макар передав, бувайте і пробачте!»

Її чоловік йшов позаду, не міг вкласти у голові, що х0ває таку юну дружину, матір двох його діток, старшому ще 7 не було. Позаду спантеличеного й розбитого чоловіка йшла двоюрідна сестра Оля й вела двох племінників, які нічого не розуміли. Після поховання, рідні повернулися додому, пом’янули жінку й розійшлися.

Макар сидів на кухні й рвав на собі волосся: «Як сталось так, що її тепер не має? Як я сам справлюсь з цим тягарем? Як мені бути?». Одного дня розв’язання цієї дилеми саме знайшло чоловіка.

Минув місяць і старший син, Олег, випадково потрапив м’ячиком у маленьку сусідську дівчинку, поруч стояла якась жінка, яка не на жарт розлютилась від вчинку хлопчика.

– Де твоя мама? Чому вона не дивиться за тобою?- почала сваритися мама дівчинки – Ти й дитину забити міг!

– Не має мами, пох0вали недавно – промовив стишено хлопчик – Я просто вийшов погуляти з Маринкою, вона моя сестра – промовив він, вказуючи на чотирирічну дівчинку, яка гралась у пісочку. Тато скоро повернеться, але ви не говоріть з ним, він і так сумний останнім часом. Я більше так не буду.

Жінка уважно оглянула хлопчика, а тоді підійшла до Маринки.

– Привіт, мене Надія звати, а тебе як? Ти сьогодні садочок прогулюєш? – запитала турботливо жінка, дівчинка на неї уважно поглянула, але нічого не відповіла.

– Ви не голодні? – запитала вона в Олега, він лише опустив голову – Добре, бери сестричку і ходімо до мене, швидше!

Надя погодувала дітей, гралась з ними, а ввечері повернувся з роботи батько, вона з ним поговорила і вирішила допомагати чоловікові, який залишився сам. Чим більше Надія допомагала, тим частіше букувала у них вдома, вони стали справжніми друзями та в один момент вона залишилась ночувати. У неї самої дітей не було, лише менша сестричка, з якою вона тоді й гуляла.

Надя була студенткою, наступного року мала закінчити університет, відмінниця з хорошою стипендією, але тепер її було цього мало, адже тепер у неї з’явилась сім’я і вона повинна була допомагати Макарові їх годувати та виховувати. Згодом, вони одружилися, старший син повернувся до школи, а Маринку влаштували у дитячий садок, куди також пішла працювати Надя вихователькою.

Час біг швидко і скільки б людей не говорили Наді почати власне життя, вона говорила їм, що вони нічого не розуміють, Макар був до неї добрим та лагідним, а діти вже стали по справжньому рідними. Її життя справді було добрим, доки минув перший рік, а потім…

Потім Макар все частіше повертався додому нетверезим, затримувався на роботі, дратувався без причин та кричав на дружину й дітей. Надя намагалась вияснити, що трапилось, говорила з ним, співчувала йому, адже втратити кохану дружину не просто, брала всю відповідальність на себе, проте чоловік ставав лише гірше.

Одного дня Надя вирішила, що втомилась від цього і запропонувала Макару відправитися на тиждень на море, відпочити всією сім’єю, можливо, і він трохи розвіється і напружене становище зникне. Макар радісно погодився. Вони взяли разом відпускні, Надя ще позичила трохи грошей у мами, адже не знала чи вистачить. У подруг позичила надувне коло для Олега і купила купальник для Маринки. Все було готове, щоб відправлятися на відпочинок. Макар відправився за квитками на поїзд і зник на цілий день.

Надія дуже злякалась, що чоловік так раптово зник, почала накручувати себе, що з ним щось трапилось, телефонувала, а у нього телефон вимкнений. Ввечері вклала дітей спати, а сама продовжила його чекати, доки не пролунав дзвінок у двері.
Коли подзвонили у двері, на порозі стояв незнайомець і протягував конверт: «Це вам, Макар передав, бувайте і пробачте!»

Чоловік швидко пішов геть, і Надія так і продовжила стояти на порозі: «Де зник її Макар? Чому від нього передає хтось листи? Невже трапилось щось жахливе?».

Через мить вона закрила двері та відправилась на кухню, щоб прочитати лист від чоловіка. Читала вона його кілька разів, плачучи, з бажанням розірвати його і власника цього почерку.

«Надійко, ти стало світлом у тьмі, у якій я жив, я ніколи цього не забуду і буду завжди вдячним тобі! Проте сталося так, що я покохав іншу. Її звуть Ярина, вона була моїм першим незабутим коханням. Зараз я хочу бути лише з нею, проте вона відмовилась від виховання чужих дітей. Я розумію, що ці діти стали тобі рідними, ти точно їх не покинеш, попіклуйся про них, а я обіцяю вам допомогти потім фінансово.

Вибач, що забрав всі гроші на відпочинок, мені з Яриною теж потрібно було відпочити, ми багато пережили.

Потурбуйся про дітей. Пробач за все.»

Зранку, коли прокинулися діти, вони накинулися на жінку з питаннями, чому не повернувся тато, вона не стала приховувати від них правду, сказала, що він їх покинув. Старший Олег міцно притиснув Маринку до себе і ледь стримував сльози, а молодша не розуміла, що так засмутило братика. Того дня вона відправилась на роботу з важкими думками. Невже всі ті люди які говорили її покинути чужих дітей мали рацію? Невже її відданість та доброта дійсно нікому не потрібні?

«Навіщо тобі чужі діти? Вони тобі ніколи й дякую не скажуть! Почекала б і знайшла ще своє щастя!» – говорили її всі навколо, а вона любила цих дітей, не могла їх просто так залишити.

Вечеряли вони мовчки, лише Маринка інколи говорила про те, що трапилось у дитячому садку, проте Надя не могла зосередитися на її словах, у голові вона лише й думала: «Як він міг зі мною так вчинити? Він мене просто використав? І що мені тепер робити?»

На світанку жінка прийняла рішення поїхати, втекти. Вона зібрала валізу й пішла на автобусну зупинку. Звук дверей почув Олег й швидко кинувся з ліжка, побачив, що тітка Надя зникла, зібрав сестричку, сам одягнувся й вони побігли до зупинки. Коли вони вже підбігали, двері автобуса закривалися, але Надя встигла почути пронизливий крик Маринки: «Мамо, ти куди?!».

Олег теж кричав до мами, але його вже ніхто не чув.

Через 2 хвилини автобус зупинився, з нього вийшла Надя й побігла обіймати діток, вибачатися перед ними, а вони почали обіймати й цілувати її.

– Мамо, не покидай нас, ми будемо хороші – говорила Маринка й плакала.

– Мамо, ми тебе любимо! – говорив Олег, не приховуючи сліз – Будь з нами!

Надя теж не стримувала сліз, вона взяла дітей, важку валізу й вони відправилися назад у квартиру.

Так, її буде важко, можливо, вона ще плакатиме й каратиме себе, але ні разу не пошкодує, що обрала цих дітей. Вони її рідні та потрібні, відтепер вона їхня мама!