Коли Сава дізнався, що мама переписала квартиру сестрі, то зібрав всі мамині речі й відвіз у її квартиру Ані!

Чи потрібна йому мама? І де тут справедливість?

Не брешуть, коли говорять, що тільки у дитинстві діти міряються, хто більше любить маму, але пізнається це лише тоді, коли вона старіє й не може самостійно нічого робити. Щось схоже сталось і в сім’ї Ані та Сави. Адже саме син забрав до себе матір після інсульту, а донька ж «не змогла», мов у неї надто маленька квартира.

Сава з дружиною доглядали за немічною мамою, та постійно вони це робити не могли, бо двоє ходили на роботу й прийняли рішення найняти для цього спеціально навчену людину. Тоді Сава знову звернувся до сестри за допомогою, щоб та допомогла оплатити ці послуги, але й тут вона «не змогла», мов надто багато грошей йде на оплату іпотеки.

На жаль, невістка й Сава не так багато заробляли, щоб самостійно когось наймати, тому Люба була змушена звільнитися з роботи. Вона повністю виходила свекруху й незабаром та знову могла жити нормальним життям, але повертатися додому не хотіла й попросила сина залишитися жити у них. Вони обговорили це з дружиною й погодилися.

До того ж бабця стала вже цілком дієздатна і могла допомогти Любі доглядати дітей або й по дому щось зробити. Хоч квартира у них невелика, та місця всім вистачило. Загалом, з моменту, як мама почала жити з сім’єю, минуло кілька років і, можливо, так би було до кінця її життя, якби Сава випадково не став свідком однієї розмови, де його мама обіцяла молодшій сестрі, що незабаром віддасть свою квартиру їй, щоб та її продала та змогла закрити свою іпотеку. А з того, що залишиться, вони зможуть купити ще одну квартиру для доньки сестри.

Злість переповнювала Саву. Він не міг зрозуміти, чому мама хоче допомогти доньці, яка її навіть приймати після інсульту не захотіла. Ну, гаразд, допомогти, а чому у подарунок квартира має дістатися саме дитині сестри, а не його? І де тут справедливість?

Сава не збирався терпіти такої несправедливості й всі свої думки висловив мамі. Натомість та лише пожала плечима й підтвердила, що збирається зробити саме так, адже вона все одно живе з ними, доки її квартира пустіє. До того ж він чоловік й має самостійно всього добуватися, а вона жінка, і їй потрібно допомогти.

Сава не міг повірити, що його мама дійсно так думає, але все було надто очевидно. Він все життя всього досягав сам: вступив в університет, знайшов роботу, купив квартиру, лише з ремонтом батько допомагав. А коли ще живий батько запропонував подарувати синові машину на день народження, то мама сказала, що й це він сам купить, а доньці потрібно гарне весілля організувати. Тоді чоловік мовчав, бо дійсно думав, що так правильно, а тепер, після кількох років догляду мами після інсульту, його дратує думка, що мама все одно вважає доньку більш «гідною».

Сава не став більше слухати маму, зібрав її речі й відвіз їх до сестри. Якщо вони такі близькі, то нехай вона і доглядає за матір’ю. Можливо, можна сказати, що це негарний вчинок з боку чоловіка, але у ньому накопичилось занадто багато образ на маму й стримувати їх він більше не може.

Як ви вважаєте, хто неправий у цій ситуації? І де саме лежить зерно справедливості?