Коли свати вперше зайшли у нашу квартиру, то не змогли приховати poзчapyвання. Наступна година застілля пройшлa напружено, сват не намагався бути приязним у словах й говорив, що не riднo чоловіку, коли йому немає куди приводити наречену

Квартира, у якій ми живемо, схожа на рукавичку. А все тому, що ми з чоловіком у свої 55 років і досі не купили власного житла, хоча вже й маємо дорослого сина Андрія, якому 25 років. Окрім нас, у цій квартирі живуть батьки чоловіка та його молодша сестра з чоловіком та дитиною. Квартира трикімнатна, тому проживати з такою кількістю людей просто нeмoжливо.

Пам‘ятаю, ще за молодості, намагалися домовитися з його батьками про те, щоб вони обміняли квартиру на дві менших, тоді ще сестра чоловіка тільки школу закінчувала, бачила, як його батьки з нами спілкуються і брала з них приклад. Вони називали багато причин, чому ми не могли обміняти цю квартиру на дві однокімнатні, найвагомішими були ті, що це їхня квартира, і ми не маємо на неї претендувати, й нічого ми не зможемо обміняти без доплати.

Як за молодості почали жити всі разом, так і до цього часу нічого не змінювалось. Впевнена, що ми з чоловіком тут до свого останнього дня будемо, але от сина шкода. Він два роки зустрічався з дівчиною, і все у них серйозно було, вона його з батьками познайомила, а він теж хотів та не міг привести її у цей гуртожиток. Дівчина вирішила, що він просто до неї не серйозно ставиться і покинула.

Зараз у нього вже інша дівчина, Олеся, цій він відразу зізнався про становище дома, і вона зрозуміла його. У неї є своя маленька квартира, у якій вони планують скоро жити, але перед цим вирішили познайомити її батьків з нами.

Звісно, планувалось, що ми їх запросимо у гості, але б як це зробити, якщо з родичами у нас погані стосунки, ще капостити почнуть, та й ремонти у квартирі ще радянські, ми тільки у своїй кімнаті все робили. Намагалися домовитися з родичами, щоб зробити у всій квартирі, але вони відповідали, що якщо ми хочемо, то ми й робимо.

Спочатку навіть думали десь орендувати квартиру на кілька днів, щоб зустріти сватів, але рано чи пізно вони ж дізнаються правду, навіть від своєї доньки, і як після цього їм в очі дивитися? Вирішили з чоловіком, що таки запросимо їх до себе на квартиру і будемо надіятися на краще. Нехай наші родинні стосунки ґрунтуються на правді, якою гіркою вона б не була.

Коли свати вперше зайшли у нашу квартиру, то не змогли приховати розчарування. Наступна година застілля пройшла напружено, сват не намагався бути приязним у словах й говорив, що не гідно чоловіку, коли йому немає куди приводити наречену. Звісно, ми нагадали йому, що у їхньої доньки ж квартира, а ми чим зможемо, тим будемо їм допомагати. Сват дивився на всіх, як на ворогів, я не витримала цього, вже хотіла плакати, тому вийшла на кухню, а за мною пішла відразу й сваха, яка почала мене заспокоювати, що хоч її чоловік і різкий у словах, та він не буде заважати дітям, вони люблять один одного, а у чиїй квартирі житимуть, не так уже й важливо.

Сваха поділилась зі мною, що вони з чоловіком самі довгий час жили з його батьками, а потім разом поїхали на три роки на заробітки й приїхали, то купили собі житло та доньці квартиру у місті.

Ми зі свахою почали про це говорили, й вона розповіла, що їй там сподобалось, чоловік не хоче повертатися на заробітки, а вона, мабуть, ще поїде, і почала мене зарошувати з собою, мов нарешті я зможу змінити своє життя на краще.

Я спочатку не зважала на її слова, тому що не могла повірити, що все можна просто так покинути й кудись поїхати, а потім раптово зрозуміла, що це саме той шанс, на який я чекала все життя, і мені не варто від нього відмовлятися.

А що ви про це думаєте?