Коли він познайомився з моїми батьками та побачив оточення, у якому я росла, то зник і більше не з’являвся у моєму житті!

Півтора року тому я вперше пізнала кохання. З Андрієм я могла бути собою, я відчувала, що мене кохають просто за те, що я є. Стосунки розвивалися стрімко, ми розуміли один одного і були закохані. Незабаром я познайомилась з його батьками, він вважав, що це обов’язково, адже хоче зі мною одружитися.

У нього дома мене зустрів тато, який ледь не засміявся, побачивши мене. Я не на жарт перелякалась, що якось не так виглядала, але він мені пояснив, що я зрозумію його сміх, коли побачу дружину. І коли ми зустрілися, то ледь стримали сміх. Ми двоє були невеличкого зросту, темний колір волосся, карі очі, мов сестри. Знайомство з його батьками пройшло легко та приємно, було очевидно, що я їм сподобалась.

Після цього Андрій почав наполягати, щоб я познайомила його зі своїми батьками, але я боялась цього. У нього чудова сім’я, яка має цінності, у якій є повага один до одного, а у мене…

Так склалось, що мій тато був залежним, а мама так сильно його кохала, що була готова терпіти, що завгодно, аби бути поруч. Її навіть не зупиняло те, що я, її донька, страждала від такого життя. Інколи вони запивали разом і тоді мене до себе забирала бабуся. Вона була доброю та розумною, працювала у культурі та постійно хотіла врятувати доньку від такого життя. От лише не можна врятувати того, хто сам бажає потонути.

Бабуся мене виховувала, займалась моїм навчанням, водила мене до театру, навчала любові до мистецтва, книг та життя. На жаль, в університет я вступити не змогла. Проте з бабусиною допомогою вивчилась на кондитера та обожнюю свою роботу.

Коли бабусі не стало, її квартира перейшла мені у спадок і я залишилась у ній жити. До батьків я приїздила рідко, мені було боляче дивитися на те, як вони марнують своє життя і розуміти, що я нічого не можу змінити.

Час йшов і Андрій починав на мене злитися, що я не знайомлю його з батьками. Одного дня я таки наважилась зробити цей крок. Він побачив їх, їхнє життя, оточення, у якому я жила і зник з мого життя. Він припинив відповідати на мої дзвінки та повідомлення. Схоже, коли я йому набридла, він таки написав мені коротку відповідь: «Пробач, я виховувався інакше. У моєї сім’ї високі моральні принципи й вони не допустять, щоб я одружився з дівчиною з такої сім’ї, як ти. Ти знайдеш своє щастя, удачі!».

Я не могла повірити, що все закінчилось так, адже я не приховувала правду про батьків, розповідала йому про бабусю…. Вона була іншою, лише схоже, що він не вірив у це, тому що її не було серед живих, він з нею не встиг познайомитися.

Минуло чимало часу, а я все ще згадую це зі сльозами на очах, адже мене образили за те, ким є мої батьки, а не я…. Можливо, я чогось і не розумію у житті та потім знайду відповідь на свої питання…. Надіюсь, скоро моє щастя мене таки знайде і його не зупинять помилки моїх батьків.