ЖИТТЯ

Коли він зрозумів, що за ним ніхто не повернеться, то взагалі припинив вставати

Ім’я котика, що сидів у кошику, було написано на невеличкому шматку паперу, що був прикріплений до його шиї. З великими очима, наповненими сльозами, довгим хвостиком і гарними вушками він уважно стежив за кожним моїм рухом й не міг зрозуміти, що буде далі.

Мабуть, він був надто маленьким, щоб усвідомити, що він виявився зайвим та непотрібним, тому ще кілька днів старанно обертався на всі звуки та кроки, а коли у людях не впізнавав «потрібного», то очі знову починали сльозитися. Їв та пив мало, щоб підтримати у собі життя, не більше.

Коли кошеня зрозуміло, що за ним ніхто не повернеться, то взагалі припинило вставати, постійно лежало, відмовлялося від їжі. Спостережливі й турботливі волонтери не могли цього не помітити, тому почали впихати у нього м’які консерви, щоб хоч якось допомогти, але й тут котеня вигадувало способи все виплюнути. З кожним днем він ставав все худішим та змарнілим, й ніякі зусилля волонтерів не допомагали.

Реклама

Зменшився він у два рази, ледве ходив, хоча швидше перекачувався й шкутильгав. Часто із його рота виходила дивна пінка. Волонтери не покидали надії врятувати його, але сам кіт цього не прагнув, тому ветеринари ставили невтішні висновки, що лишилось йому менше кількох тижнів.

Волонтери оббігали усіх ветеринарів, щоб знайти проблему у здоров’ї кошенятка, але всі, як один повторювали, що він добровільно відмовився від їжі, вся справа у його голові. Він не міг повірити, що в один момент став просто непотрібним, йому хотілось кричати від цієї несправедливості. Чому від нього відмовилися? Що він зробив не так? Він так хотів все виправити перед своєю господинею, але ж вона більше не хотіла його знати.

1tulatv.ru

Згодом з ним познайомилась дівчина. Вона була волонтеркою з сусіднього міста, і їй розповіли про кошеня друзі. Вона довго дивилась на кошеня збоку, не могла зрозуміти, чому воно повне болю та розчарування. Вона взяла його на руки й не могла повірити, що у нього стирчали одні кості, їй було боляче навіть це відчувати.

Вона притиснула його до себе і почала говорити, мов він все розуміє і чує. Вона розповідала йому, пояснювала щось і попросила довіритися їй. Але ж він уже раз повірив людині, навіщо робити таку помилку знову? Та й взагалі люди брехливі, навіщо ж так?

Він не був певний, що хоче їй довіряти, але вирішив випити трохи молока, бо дівчина обіцяла повернутися завтра, мов хотів перевірити, чи не обдурить його і вона.

Але не обдурила. Прийшла знову, довго говорила, і він знову попив молока та поїв.

Тепер щодня чекав, коли вона прийде, надавав перевагу їсти прямо з її рук, незабаром і на суху їжу зміг перейти й кості у нього перестали стирчати. Всі волонтери не могли припинити радіти й хотіли йому господаря шукати, але дівчина не дозволила, сказала, що тепер він житиме з нею, не хоче вона прощатися з ним, вона ж обіцяла, що буде поруч.

Назвала вона його – Зоря. Не мало значення, як його звали до цього, бо тепер він чув своє ім’я кожного дня і насолоджувався цим.

Реклама

Також цiкаво:

Close