Уже сіла у маршрутку і проїхала свою зупинку, коли пригадала, що мій гаманець залишився на робочому столі, а окрім нього грошей у мене з собою не було.
У голові промайнуло сотня думок: «Як бути?», «Чим платити?», «Може вибігти й не заплатити?».
Тим часом водій уже говорить, щоб ми передавали за проїзд. Боже, так соромно мені давно не було.
Почала шукати по кишенях та у сумці гроші, але ніде навіть копійки не було. Не те, що 6 гривень на проїзд.
Проте, схоже вихід знайшовся сам собою. Серед косметики та різних жіночих дурниць лежала ціла шоколадка, якою мене пригостили.
Ідея виникла миттєво, тому я передала шоколадку. Дехто, хто сидів спереду тихо хіхікав, інші ж голосно сміялися.
Шоколадка дійшла до водія і він здивовано поглянув на мене, посміхнувся й промовив: «Передайте, будь ласка, здачу». І до мене дійшли дві шоколадні цукерки! Доки ці шоколадні цукерки йшли до мене, то вголос сміявся вже весь автобус.
На щастя, водій виявився з гумором і ми тільки таким способом підняли настрій цілій маршрутці!
