Колишня дівчина Максима вагітна від нього. Вона сказала, що вирішила народити дитину, але нічого від сина вuмагатu не буде

Я – Олена. У мене є син Максим. Йому вже двадцять п’ять років. Приблизно рік тому син розійшовся з дівчиною, з якою зустрічався близько трьох років. Мені сказав, що Оксана набридла йому просто.

І ось одного разу пролунав телефонний дзвінок. Я підняла слухавку. До мене промовляв ніжний жіночий голос. Потім я зрозуміла, що то була Оксана. Дівчина повідомила, що вагітна від мого сина. Вона просила передати йому, щоб він приніс якусь довідку, що потрібна була їй для обліку у жіночу консультацію.

– Як же це так, Оксано? Що тепер робити? – запитала я.

– Я прийняла рішення народити цю дитину. Але не хвилюйтеся – до Максима у мене немає ніяких претензій. Я не збираюся ні на аліменти подавати, ні щось вимагати від вашого сина. – відповіла Оксана.

Увечері, коли Максим повернувся додому, у нас відбулася серйозна розмова. Син чесно зізнався, що він не збирається поки що одружуватися на дівчині. «А там далі буде видно,» – відповів він. Матеріальну підтримку Оксані він теж не став пропонувати.

Ми з чоловіком, звичайно, намагалися вплинути на сина. Однак якщо Максим щось вирішив – його тяжко переконати. Треба час, поки він сам зрозуміє. Та й з іншого боку – якщо між ними немає кохання, як вони зможуть створити міцну сім’ю? Лише життя собі зруйнують.

Через деякий час Максим повідомив нам, що Оксана народила здорову дівчинку. Про цю звістку син дізнався випадково. Просто у Оксани зламався холодильник, і вона попросила Максима винести його на смітник. У неї не було родичів, які б могли їй у цьому допомогти, тому звернулася дівчина до колишнього хлопця.

У нас було два холодильники. Один, старенький, стояв у сараї. Але він був у робочому стані. Тому ми з чоловіком вирішили віддати його дівчині.

Я довгий час не могла спокійно спати. Думка про те, що у мене є онучка, а я не можу її побачити, дуже хвилювала мене. Тому я попросила Максима, щоб він поговорив з Оксанкою, чи можемо ми їх відвідати.

Дівчина погодилася. Тому в назначений час ми з чоловіком поїхали до неї. Купили малечі деякий одяг, підгузки, брязкальця.

Наша зустріч відбулася у теплій та приємній атмосфері. Ми пили чай з цукерками. Я нарешті могла поглянути на маленьку онучку Софійку. Вона була чудової крихіткою. Я тримала її у руках і боялася, що більше ніколи не зможу цього зробити. Відчувала, що це кровиночка наша!

Засмутило мене і те, що в Оксани був зламаний диван, на якому вона спала. А ще не було телевізора. Та і чашок, щоб попити чай, виявилося лише дві.

Ми з чоловіком порадилися і вирішили опікуватися Оксаною та нашою маленькою онучкою. Дівчина проти не була. Сьогодні купили у їхній будинок новий диван. Збираємося допомагати їм, чим зможемо. А далі покаже час, як має бути. Можливо, і син вирішить бути батьком для своєї донечки.