У мого чоловіка є дитина від першого шлюбу. Він по закону оплачує сину аліменти. Окрім частини його зарплати, колишня дружина ходить на роботу й таки непогано заробляє, тому живуть вони досить добре (син уже ходить у дитячий садок, а коли мама затримується, то його забирає сусідка, або бабуся). Він часто приїздить до нас у гості, зазвичай, кожних вихідних, але рідко залишається з ночівлею, бо у нас донька, їй пів року, і вона ще інколи плаче уночі.
Коли настав карантин, то всі дитячі садочки прикрили, але на роботу колишня дружина все одно має ходити, ось лише дитину їй було ні з ким лишити, от вона і зовсім знахабніла, змушуючи мого чоловіка платити такі аліменти, які б покривали витрати на няню. Чоловіку такий її підхід не сподобався.
«Тоді хай син живе з тобою! Він не тільки моя відповідальність, а й твоя! Чи він тобі вже не потрібен, бо у тебе нова родина? Ох, ну давай тоді ти його забереш, я буду платити тобі ті ж копійки, що й ти мені й забирати його лише на вихідні? Або давай, хоча б, поки карантин, то він у тебе побуде, все одно твоя дружина у декреті, то яка їй різниця? Я ввечері його забиратиму, а зранку привозитиму!» – говорить його колишня дружина.
Мене дуже дратує, що вони вирішують, чим я маю займатися без моєї присутності. Я їм наймалась безплатною нянькою? Я, звичайно, розумію, що повинна добре ставитися до сина чоловіка, але ж любити я його не мушу. У мене не має бажання і сил дивитися за ще одною дитиною.
Тепер дружина подала у суд, щоб збільшити аліменти чоловіка під час карантину!
От скажіть мені хіба це нормально?