З Сергієм у шлюбі ми прожили не довго — зрозуміли, що зовсім різні люди й наші погляди та плани на життя не співпадають, тому прийняли рішення розлучитися. Після того я вдало вийшла заміж, а він поїхав на заробітки, де зустрів жінку і скоро одружився на ній.
Через три роки мені зателефонував знайомий номер: “Тоню, це Сергій. Нам треба терміново зустрітися”. Я спочатку здивувалася, а потім розказала все чоловікові й він не був проти, щоб ми зустрілися.
У парку на лавочці сидів незнайомий чоловік, тільки підійшовши ближче я побачила, що то Сергій. Він дуже змінився, помітно схуд і був дуже сумним. Він був радий мене бачити, ми привіталися, і він почав розмову.
— Антоніно, ти знаєш мене не один рік, і хоч наш шлюб не був вдалим, ми, на щастя, зберегли здоровий розум і тепер ти — єдина, кому я можу довірити своє горе. Після розлучення з тобою, я зустрів чарівну жінку. Вона ніби причарувала мене і за два місяці ми одружилися. У нас народився чудовий син, назвали його Андрійчиком. Зовсім крихіткою мій синочок вже втратив маму —вона просто втекла від нас, без жодних пояснень. Коли сину виповнився тиждень, моя дружина зникла з дому, тільки через два місяці я дізнався, що вона втекла з коханцем за кордон. Я подав на розлучення і став доглядати за Андрієм. Тепер моєму синові два роки, він моє найбільше щастя. Щодня я дякую Богові за такий подарунок. Ти собі навіть уявити не можеш, як це, бачити перші кроки своєї дитини, чути перше його слово… Але нещодавно лікарі поставили мені страшний діагноз, мені залишилося жити максимум пів року… Ти знаєш, що мої батьки померли, братів чи сестер немає, тому сина заберуть в дитячий будинок, а це — мій найбільший страх.
— Чекай, ти хочеш, щоб я забрала Андрійчика до себе? Але у мене є чоловік, і я не впевнена, що…
— Не приймай поспішних рішень, порадься з чоловіком, я все зрозумію, якщо він буде проти. Будь ласка, дай мені відповідь якнайшвидше, бо у мене багато часу не залишилося.
Мені стало дуже шкода свого колишнього чоловіка, і я спитала, чи вирок лікарів остаточний.
— Так, без сумнівів… – відповів Сергій.
Дорогу додому я не пам’ятаю, бо весь час думала про долю маленького сина Сергія. А вдома відразу все розповіла своєму чоловікові. Мій Вадим — щирий і добрий, йому вже 32 роки, й він просто мріє про дітей, тому відразу сказав:
— Я знаю, що таке рости без батька, тому прийму будь-яке твоє рішення!
Через два дні, обдумавши все я зателефонувала Сергію, ми зустрілися вже втрьох і почали готувати необхідні для всиновлення документи.
Через чотири місяці батька Андрійчика не стало… Ми з чоловіком відразу взяли малюка до себе. Спочатку ми не знали, як себе поводити з дитиною, але з часом настільки полюбили його, що вже не уявляємо своє життя без цього хлопчика. Наш син дуже схожий на Сергія, ми виховуємо його так, як цього хотів його біологічний батько. Скоро Андрій піде в школу, він знає, що тато на небі, а другий тато і мама його безмежно люблять. Скоро у нас буде поповнення у сім’ї, Андрійчик вже так чекає на сестричку!
