Koлишній чоловік вирішив їхати з новою дружиною працювати за кордон, а мене вони попросили доглянути за їхнім сином

«Ти кращого нічого не вигадав. Як таке могло тобі тільки у голову прийти»? – була моя перша реакція, коли я почула його пропозицію. Звісно, після poзлучення ми нормально спілкуємося з чоловіком. В нас спільна донька. Заради неї ми продовжили спілкування. Те, що ми не змогли жити разом, ніяк не повинно стосуватися дитини. Час від часу ми навіть втрьох могли піти десь у кафе або на перегляд фільму.

«Розумієш, через карантин мене звільнили, а зарплатні Світлани не вистачає для нашої родини. До того ж мені потрібно забезпечувати двох дітей. Ось ми й вирішили поїхати на пів року за кордон та трохи заробити. А дитину немає з ким залишити. Її батьки живуть далеко у селі, а моя мама й так хвора. Не брати ж малого з собою. В нього школа та додаткові заняття». – продовжував вмовляти мене чоловік.

По-людськи я його розумію. Але як мені брати на себе відповідальність за чужу дитина аж на цілих шість місяців. Як могла, я ввічливо йому відмовила. На худий кінець він може поїхати сам, а дружина залишиться з сином. Вона працює у продуктовому магазині, тому роботу не втратить точно.

Він ще довго намагався мене вмовити, але я стояла на своєму. Чужа дитина – чужа відповідальність. А мені вистачає переживань за власну дочку.